ЗАПОРУ́КА, и, жін.
1. Запевнення, гарантія в
чому-небудь; порука. Де запорука, що згодом Гасан не
зрадить її так само, як він зараз зраджує Назлі-ханум
(Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 353);
// Доказ, свідчення
чого-небудь. Неприємне почуття зникло. Дурниці,
це так здалося. Ніхто його не впізнає тут.
Чотирнадцять років тому запорукою (Олесь Донченко, II, 1956, 86).
2. Джерело, основа, які забезпечують що-небудь. Запорука плодотворного розвитку науки — в нерозривному зв'язку з творчою працею народу, практикою комуністичного будівництва (Програма КПРС, 1961, 112); — Спокій у нашому віці — запорука здоров'я, — продовжував Заброда (Василь Кучер, Голод, 1961, 457); Агронаука — на урожай запорука (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 369).