ЗАПОТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запотіти. — Добрий день панству! — додав [капітан], обертаючися до товариства, хоч не міг нікого розпізнати через запотілі окуляри (Іван Франко, VI, 1951, 409); Підлітки пообліплювали всі вікна, ..туляться розплюсну тими носами до запотілих шибок, тільки ахкають та попискують (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 156); Біля чайної.. запотілий від тривалої ходьби Кифір, ніяково уникаючи поглядом очей Параски, промовив: — Зажди тут трохи... (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 273).