ЗАПОТИ́ЛИЧНИК, а, чол., розм. Удар рукою по
потилиці. Сергійко, як тільки зринав із дому, забував
про материні накази і запотиличники, робив своє
(Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 26).
Дати запотиличника — ударити по потилиці. Про
людське око, він трусонув Степана, дав йому
запотиличника (Михайло Стельмах, II, 1962, 12).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 275.