Словник української мови

ЗАПРОПАЩАТИ, аю, аєш і рідко ЗАПРОПАЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРОПАСТИТИ, ащу, астиш, док., перех., розм. Призводити до загибелі; псувати; знищувати. — І чи ти того свідома, що запропащуєш сама свою будучину? (Ольга Кобилянська, I, 1956, 96); В час радіопереклички на всю область загриміло: в Перещепинському районі голова колгоспу Поросьонков запропащав кукурудзу! Бур'ян вищий за самого голову! (Вітчизна, 10, 1961, 156); Ой, ти, пане Потоцький, Воєводський сину, Запропастив Литву І всю Україну (Українські народні думи.., 1955, 196); А скільки ж голодом Він душ запропастив: Чи я ж через його з ченцями не постив? (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 144).
 Запропастити вік (життя, молодість, щастя і т. ін.) — зробити чиє-небудь життя безрадісним, немилим. Якось зовсім несподівано він з гірким жалем почав оповідати їй про своє життя, про свою недолю, дорікати їй, нащо вона запропастила його вік молодий (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26); — Мені страшно, щоб ти не запропастила через мене свою молодість, красу, щастя (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 113); Запропастити [свою] душу — зробивши якийсь негідний вчинок, мучитися докорами сумління. — Я згубила свою славу... Я запропастила душу свою! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 452).