ЗАПРОТОРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПРОТОРИТИ, рю, риш, док., перех., розм.
1. Ховати, класти що-небудь так, що важко знайти. Стоїть [сотня], шапки поскладавши на приспі у шинку, щоб як буде муштра, так щоб не поспадали з голов, а дітвора, що тут так і біга круг козацтва, щоб не підібрала та не запроторила куди геть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 199); — Отак завсігди, самі щось запроторите, а потім цілий день на мене гримаєте... (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 117).
2. Відправляти кого-небудь кудись (звичайно з
недобрим наміром або далеко). — Що то діється з нашою
дитиною? Може, вона кулаками сльози витирає: може,
її товчуть і б'ють, нещасливу?.. Запроторили аж у
друге село, та й досі вісточки об неї не маємо (Олекса Стороженко,
I, 1957, 28); Не було ні хвилини, щоб Яків не допікав
матері, чого вона вдруге заміж пішла й нащо вона його
в москалі запроторила (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 140);
// Ув'язнювати, засилати. Суд затверджував конфіскацію,
самого видавця і редактора запроторював за грати (Петро Колесник,
Терен.., 1959, 319); Відомо, що коли хто дасть
притулок дітям розстріляних або тих, що пішли за гори, —
його самого запроторюють у табори, на каторгу, у
вогняні печі (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 113); До Сибіру
чи на Соловки — от куди хотів спершу запроторити
молодого вольнодумця, ..великого Пушкіна, Олександр I
(Максим Рильський, III, 1956, 182).