в означеннях
Тлумачення, значення слова «запихати»:

ЗАПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПХА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАПХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм.

1. Пхаючи, засовувати що-небудь, заштовхувати кого-небудь кудись. [Дранко:] Я чув від одного дяка, що, каже, на тім світі нечиста сила, замість цієї погані [табаки], буде тобі у ніздрі запихати чемерицю... (Марко Кропивницький, I, 1958, 192); Мрячив дощ, а їх [полонянок] штурханами, з лайкою запихали в вагони (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 199); Зірвав [Малинка] з грудей паперову манишку, хотів запхати в кишеню — не влазить; глянув сюди-туди й, пригнувшися, шпурнув нею під канапу (Степан Васильченко, I, 1959, 136); Піт виступив на чолі, коли, запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 332).

2. тільки недок., чим. Годувати насильно, силуючи. — Як не хочете цієї [курки], то візьміть оцю. Це ще гладша. Я місяць сама запихала її кукурудзою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 77); Горпина нянькувала коло малої Солохи, запихала її жованим сухим хлібом з остюками (Панас Мирний, I, 1954, 50).
 Запихати (запхати, запхнути) рот (рота) чим: а) набирати в рот багато їжі. — Я вже, певно, ні до чого не придатна, — сказала Мокрієвська, похапцем хлепчучи простиглий чай та запихаючи рот паляницею (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 322); б) тамувати голод; похапцем годувати кого-небудь голодного. — Ще ж було у добрий год запхнеш йому рот або огірком, або грушами, або картоплями, тепер же того нічого нема, а воно того не зна і не може вважити, та знай просить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 134).

3. перен. Поміщати, перев. насильно, кого-небудь кудись. [Віттіг:] Тяжко жити на світі отакому жандарові: то йому треба якесь голодне старченя в буцегарню запхати, то знов мусить якусь гарненьку ткачівну з ума звести (Леся Українка, IV, 1954, 231); Коли б батько не втік, то запхали б його мадьярські фашисти уже до тюрми (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 6); Коли Анрі-Жак відсидів належний час в санізоляторі, ..його запхнули до бруднющого гуртожитку (Юрій Яновський, II, 1954, 61).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 257.

Коментарі (0)