ЗАРАЗО́М, присл., розм. Зразу, за одним заходом,
за один раз. Тії добрі сльози.. І Оксану, мою зорю,
Мою добру долю, Що день божий умивали... Поки не
підкрались Злії літа; та все теє Заразом украли
(Тарас Шевченко, I, 1951, 351); — А риба, каже, так і
черкається об ноги, а раків-раків, — так тілько руку у
печеру засади — заразом з півдесятка так і витягнеш
(Панас Мирний, I, 1954, 244);
// Разом, заодно з ким-,
чим-небудь. — Коли ви, тату, проганяєте старшого
брата, то проженіть заразом і мене, бо я його брат
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 289); Вродлива сусідка.. несла на
коромислі двоє відер води, ведучи заразом за руку
дівчинку (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 37); — Вип'ємо,
товариші, за Січ, щоб довго вона стояла на погибель
бусурманам.. Та вже заразом вип'ємо і за нашу власну славу,
щоб не забув нас мир (Олександр Довженко, I, 1958, 257);
// У той
самий час; одночасно. — Тут ми його й побачили обидві
заразом, ще оддалік (Марко Вовчок, I, 1955, 203); Йому було
і радісно, і боязко заразом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 125);
Раптово спиняю коня, вискакую і майже заразом стріляю
з нагана (Іван Ле, Мої листи, 1945, 111).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 287.