Словник української мови

ЗАРАЗО́М, присл., розм. Зразу, за одним заходом, за один раз. Тії добрі сльози.. І Оксану, мою зорю, Мою добру долю, Що день божий умивали... Поки не підкрались Злії літа; та все теє Заразом украли (Тарас Шевченко, I, 1951, 351); — А риба, каже, так і черкається об ноги, а раків-раків, — так тілько руку у печеру засади — заразом з півдесятка так і витягнеш (Панас Мирний, I, 1954, 244);
//  Разом, заодно з ким-, чим-небудь. — Коли ви, тату, проганяєте старшого брата, то проженіть заразом і мене, бо я його брат (Нечуй-Левицький, III, 1956, 289); Вродлива сусідка.. несла на коромислі двоє відер води, ведучи заразом за руку дівчинку (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 37); — Вип'ємо, товариші, за Січ, щоб довго вона стояла на погибель бусурманам.. Та вже заразом вип'ємо і за нашу власну славу, щоб не забув нас мир (Олександр Довженко, I, 1958, 257);
//  У той самий час; одночасно. — Тут ми його й побачили обидві заразом, ще оддалік (Марко Вовчок, I, 1955, 203); Йому було і радісно, і боязко заразом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 125); Раптово спиняю коня, вискакую і майже заразом стріляю з нагана (Іван Ле, Мої листи, 1945, 111).