в означеннях
Тлумачення, значення слова «заревіти»:

ЗАРЕВІТИ і ЗАРЕВТИ, ву, веш, док.

1. Почати ревіти, ревти, видавати протяжні голосні звуки (про тварин). Хвилька тривожної мовчанки — свиснула стріла — і заревів звір (Іван Франко, VI, 1951, 14); Тихо на селі. Хіба що собаки ліниво перегавкуються по дворах чи зарипить звід десь біля колодязя, чи зареве худоба (Андрій Головко, II, 1967, 335);
//  Почати утворювати звуки, схожі на ревіння тварин (про вітер, море і т. ін.). Надвечір лихо склалось: Страшенна буря зразу заревла... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 149); Впала зима, люта й холодна. Заревли понад Десною вітри, завірюха (Олекса Десняк, II, 1955, 326);
//  безос. Закипіло, заревло навкруги, аж річка охнула й нестямно на всі боки захиталася (Панас Мирний, IV, 1955, 317);
//  Почати утворювати дуже сильні протяжні звуки (про певні предмети, механізми і т. ін.). З Чигирина По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Тарас Шевченко, II, 1953, 42); Заревіли обидва мотори, й літак покотив бетонованою доріжкою (Василь Кучер, Голод, 1961, 454).

2. розм. Голосно закричати, прокричати що-небудь. І-го-гоо-го-гії!.. дико, не своїм голосом, мов орда, заревли всі парубки, пускаючись з гори бігцем навперейми дівчатам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236); — Геть з контори! — заревів ображений Синявін (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 103).

3. розм. Голосно заплакати. Надезя надула губи, насупила брови й заревла на всю хату (Нечуй-Левицький, III, 1956, 165); [Данильченко:] Сьогодні їдемо. От і прийшли до вас попрощатись. [Тон я:] То як же це раптом... Та я зареву зараз, їй-бо (Іван Кочерга, II, 1956, 472).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 289.

Коментарі (0)