ЗАРІ́К, ЗАРО́К, року, чол., розм. Клятва, обіцянка не робити чого-небудь. З похмілля Клим недуж валявся, І дав собі зарік, Що він не буде брать горілки в рот вовік (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 153); Він тепер постив і дав зарік мовчати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 130); Боже праведний, скільки давав собі [Терентій] зарік не водитися з темними людьми, та все не витримує душа (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 322); — Наше вельмишановне жіноцтво дало зарок — нічим французьким не користуватися (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 167).