в означеннях
Тлумачення, значення слова «зарубувати»:

ЗАРУБУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРУБАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка.

1. Убивати сокирою, шаблею і т. ін. [Голос покликача судового:] Зволив божистий цезар-імператор, щоб Кнея Люція скарать вигнанням, Руфіна ж і Прісціллу зарубати (Леся Українка, II, 1951, 543); Вдерлись [врангелівці] опівдні в присиваське село Строганівку, ..зарубавши край шляху німого пастуха (Олесь Гончар, II, 1959, 275);
//  Убивати на м'ясо (свійську птицю). — Хоч сердься, хоч ні, а я звеліла ..зарубати п'ять індиків (Нечуй-Левицький, I, 1956, 143).

2. Робити зарубку на чому-небудь. З-під сокири, дрібніючи, білим пір'ям осипаються тріски, все тоншають ніжки, вже час і зарубувати їх долотом (Михайло Стельмах, II, 1962, 34).
Зарубати [собі] на носі: а) добре, надовго запам'ятати. — Чуєш, — звернувся [Павло] до куркуля, — Ми тебе не зачепимо. Але зарубай собі на носі, якщо ти й надалі будеш таким псом, — смерті не минеш! (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 438); б) укріпитися в певному намірі, думці і т. ін.; вбити собі в голову. — Не я буду, а панування добуду! — зарубала вона на носі і ніколи не викидала з голови (Панас Мирний, IV, 1955, 33).

3. розм. Вганяти сокиру в дерево. Він перехрестився, хопив у обі руки величезну сокиру з довгим, міцним топорищем і, замахнувши нею понад головою, зарубав щосили в грубший конець [кінець] ботюка (Іван Франко, I, 1955, 368).

4. тільки док. Почати рубати. — Зітнемо по гілці, Буде по сопілці 3 яворонька того. — Сказали — цюкнули: Крів [кров] дзюрчить з явора; Зарубали знову — Чують тиху мову (Павло Грабовський, I, 1959, 318).

5. гірн. Розкривати пласт (руди, вугілля і т. ін.), готуючи його для відбою. Дуже поширеними нині вибійними механізмами, які відбивають і зарубують вугілля, є відбійні молотки, врубові машини і комбайни (Наука і життя, 9, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 297.

Коментарі (0)