в означеннях
Тлумачення, значення слова «зашуміти»:

ЗАШУМІТИ, млю, миш; мн. зашумлять; док.

1. Почати шуміти, утворювати шум. Вже близько хмара... дощик накрапає... І зразу зашумів — Долину звеселив... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 64); Зашуміла навколо ліщина, залепетали осики і якось легше стало на серці (Леся Українка, III, 1952, 737); Розтопились сніги, зашуміли ріки в ущелинах, сохли шляхи (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 509); Коли Мирон сказав про своє «рішення» [йти у найми] дома, Марина зашуміла: горшки, миски і ложки разом заговорили в її руках (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 232).
 Зашуміло (зашумить) в голові у кого, кому, безос. — про появу хворобливого відчуття внаслідок сп'яніння, перевтоми і т. ін. На розпрощання поставили могоричу; той злотий, той два — і зашуміло в голові (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 129); Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах, і вона впала на руки жінок (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 199); Зашуміло (зашумить) у вухах у кого, кому, також безос. — про появу слухового подразнення, що створює враження шуму, гулу (внаслідок хворобливого стану). Голова моя заморочилась; зелений ліс закрутився в очах; щось загуло, зашуміло в вухах, і сам я не пам'ятав, що діялося зо мною (Нечуй-Левицький, I, 1956, 68).

2. Заговорити голосно, збуджено, зчинити шум, крик (звичайно про групу людей). Тут всі зашуміли, мов хвилі морські: — Ходімо, здобудемо волі, Або наші голови вільні, буйні Складемо на нашому полі! (Леся Українка, 1, 1951, 354); Зашуміли всі [селяни] в хаті. Підводили голови й біля припічка, хмурні, з глибокими зморшками (Андрій Головко, II, 1957, 73);
//  безос. Обушний повернувся до столу, і зараз же в сільраді загуло, зашуміло, мов у бджоляному вуликові (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 336);
//  Стати неспокійним, проявити сильне збудження. Зашуміло село..: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились (Панас Мирний, I, 1949, 302); Про Кам'яний Брід заговорили в інших колгоспах, зашумів весь район (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 158).

3. розм. Кинутися або побігти кудись, звідки-небудь, утворюючи шум. Став було виправдуватись [Макарі, потім відразу замовк і зашумів на піч (Степан Васильченко, I, 1959, 166); Дід Григорій глянув на всіх нас і сам усе зрозумів.. — А-х-х, ви ж... Ну!.. Піймаю ж я вас... — Та де там було піймати, як вони [хлопці] аж зашуміли з сарая (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 45).
Зашуміла кров — про приплив енергії, пристрасті. У вбранні зеленім ти пройшла повз мене, глянула — шалено зашуміла кров... (Володимир Сосюра, II, 1958, 159).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 419.

Коментарі (0)