ЗАШУМІТИ, млю, миш; мн. зашумлять; док.
1.
Почати шуміти, утворювати шум. Вже близько хмара...
дощик накрапає... І зразу зашумів — Долину звеселив...
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 64); Зашуміла навколо ліщина,
залепетали осики і якось легше стало на серці (Леся Українка,
III, 1952, 737); Розтопились сніги, зашуміли ріки в
ущелинах, сохли шляхи (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 509); Коли
Мирон сказав про своє «рішення» [йти у найми] дома,
Марина зашуміла: горшки, миски і ложки разом
заговорили в її руках (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 232).
Зашуміло (зашумить) в голові у кого, кому, безос. —
про появу хворобливого відчуття внаслідок сп'яніння,
перевтоми і т. ін. На розпрощання поставили могоричу;
той злотий, той два — і зашуміло в голові (Анатолій Свидницький,
Люборацькі, 1955, 129); Від напруження у Тамари
зашуміло в голові, замиготіло в очах, і вона впала на руки
жінок (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 199); Зашуміло
(зашумить) у вухах у кого, кому, також безос. — про
появу слухового подразнення, що створює враження
шуму, гулу (внаслідок хворобливого стану). Голова моя
заморочилась; зелений ліс закрутився в очах; щось
загуло, зашуміло в вухах, і сам я не пам'ятав, що діялося
зо мною (Нечуй-Левицький, I, 1956, 68).
2. Заговорити голосно, збуджено, зчинити шум,
крик (звичайно про групу людей). Тут всі зашуміли,
мов хвилі морські: — Ходімо, здобудемо волі, Або наші
голови вільні, буйні Складемо на нашому полі! (Леся Українка,
1, 1951, 354); Зашуміли всі [селяни] в хаті. Підводили
голови й біля припічка, хмурні, з глибокими зморшками
(Андрій Головко, II, 1957, 73);
// безос. Обушний повернувся
до столу, і зараз же в сільраді загуло, зашуміло, мов
у бджоляному вуликові (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 336);
// Стати
неспокійним, проявити сильне збудження. Зашуміло
село..: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли,
радились (Панас Мирний, I, 1949, 302); Про Кам'яний Брід
заговорили в інших колгоспах, зашумів весь район
(Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 158).
3. розм. Кинутися або побігти кудись, звідки-небудь,
утворюючи шум. Став було виправдуватись [Макарі,
потім відразу замовк і зашумів на піч (Степан Васильченко, I, 1959,
166); Дід Григорій глянув на всіх нас і сам усе зрозумів..
— А-х-х, ви ж... Ну!.. Піймаю ж я вас... — Та де там
було піймати, як вони [хлопці] аж зашуміли з сарая
(Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 45).
♦ Зашуміла кров — про приплив енергії, пристрасті.
У вбранні зеленім ти пройшла повз мене, глянула —
шалено зашуміла кров... (Володимир Сосюра, II, 1958, 159).