ЗАШУМУВА́ТИ, ую, уєш, док.
1. Почати пінитися, вкритися піною. І доїть корівку стала Тьотя Поля в холодку. Молоко з руки упало, Полилось, зашумувало, В піну збилося пухку (Марія Познанська, Ми зростаєм.., 1960, 59); * Образно. Боровому здавалось — в'їжджає не в село, а в кипінь і різноцвіття весни, котра ось-ось вихлюпнеться білим цвітом, зашумує сріблом рік (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 94).
2. розм. Те саме, що забродити 1. * Образно. Бродильний елемент живе в суспільстві, його не вбити. Прийде час — і молоде вино зашумує знову (Петро Колесник, Терен.., 1959, 358).
3. Те саме, що зашуміти 1, 2. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів (Леся Українка, III, 1952, 186); — Ру-ша-ю! Ру-ша-ю! Ру-ша-ю! — вигукнув пароплав і зашумував дужим гвинтом (Григорій Епік, Тв., 1958, 255); Натовп затих, але намить. Знов загув, зашумував (Андрій Головко, II, 1957, 158).