в означеннях
Тлумачення, значення слова «заскавучати»:

ЗАСКАВУЧА́ТИ і ЗАСКАВЧА́ТИ, чу, чиш, док.

1. Завищати, виявляючи радість, задоволення (про собаку). Песюга, зрадівши, схопився, заскавучав, ткнувся мордою хазяїну в ноги (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 219); У дворі, зустрічаючи підводу, радісно заскавучала Джальма (Микола Олійник, Леся, 1960, 10);
//  Почати скавучати, скавчати, жалібно завити (про собаку). У сінях наступив [Захар] на чиєсь цуценя й воно жалібно заскавучало (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 276); Буян помітив свого господаря, крутнув хвостом, порівнявся з теплушкою і заскавчав, не розуміючи, чому і як від нього втікає господар (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 167);
//  перен., зневажл. Жалібно закричати, заплакати (про людину). Мовчала-мовчала [Явдоха], хотіла відтерпітись... так ще не родивсь той чоловік, щоб утерпів під різками! Далі як заскавучить, як заскиглить... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 187); Почувши близьку смерть, пан осавул тоненько заскавчав (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 321).

2. перен. Почати видавати високі, різкі звуки (про предмети). Горнята-близнюки й глечики заскавучали й запищали [під кінськими копитами] (Нечуй-Левицький, III, 1956, 155); Візник шарпнув віжками, і віз заскавчав немазаними колесами (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 336).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 310.

Коментарі (0)