Словник української мови

ЗАСПОКІ́ЙЛИВИЙ, а, е. Який заглушує, розвіює неспокій, тривогу, хвилювання, тугу і т. ін. Те, що мати не питала нічого, гнітило Тамару, і вона заплакала. — Не плач, — почувся заспокійливий материн голос (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 76); Раптом усі побачили, що старі ходики, які протягом багатьох років сповнювали кімнату рівномірним заспокійливим цоканням, мовчать (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 231);
//  у знач. ім. заспокійливе, вого, сер. Те, що заспокоює біль (про ліки).