Словник української мови

ЗАСТРЕКОТАТИ, очу, очеш і ЗАСТРЕКОТІТИ, очу, отиш, док. Почати стрекотати, стрекотіти, видавати короткі звуки, що нагадують тріск (про птахів, комах). Серед води, на маленькому острівці, в верболозах, несподівано застрекотала сорока (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 59); Прокинувся божий мир: застрекотіли коники, заспівали пташечки (Олекса Стороженко, I, 1957, 344);
//  Почати створювати звуки, схожі на стрекотання, стрекотіння (про предмети, механізми). Надвечір у небі застрекотав гідроплан (Олесь Гончар, II, 1959, 50); Застрекотіли ворожі кулемети, прорізуючи темряву цівками трасуючих куль (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 271);
//  безос. Облава йшла на зближення, пострілів не було, і від нетерплячки Санько вистрелив з гвинтівки. Застрекотіло з обох боків, заляскало (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535);
//  перен. Заговорити швидко, скоромовкою. Застрекоче теща строга: — У квартирі пустота (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 53); Всі почали балакати разом, показувати пальцем на Андрія. Мирон розсердився: — Та кажи хто-небудь один, а то застрекотіли всі, як сороки! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 230).