ЗАСТРЕКОТАТИ, очу, очеш і ЗАСТРЕКОТІТИ,
очу, отиш, док. Почати стрекотати, стрекотіти,
видавати короткі звуки, що нагадують тріск (про птахів,
комах). Серед води, на маленькому острівці, в
верболозах, несподівано застрекотала сорока (Петро Панч, Гомон.
Україна, 1954, 59); Прокинувся божий мир:
застрекотіли коники, заспівали пташечки (Олекса Стороженко, I, 1957, 344);
// Почати створювати звуки, схожі на стрекотання,
стрекотіння (про предмети, механізми). Надвечір у небі
застрекотав гідроплан (Олесь Гончар, II, 1959, 50);
Застрекотіли ворожі кулемети, прорізуючи темряву цівками
трасуючих куль (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 271);
// безос. Облава йшла на зближення, пострілів не було,
і від нетерплячки Санько вистрелив з гвинтівки.
Застрекотіло з обох боків, заляскало (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535);
// перен. Заговорити швидко, скоромовкою.
Застрекоче теща строга: — У квартирі пустота (Сергій Воскрекасенко,
Цілком.., 1947, 53); Всі почали балакати разом, показувати
пальцем на Андрія. Мирон розсердився: — Та кажи
хто-небудь один, а то застрекотіли всі, як сороки!
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 230).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 333.