в означеннях
Тлумачення, значення слова «застигати»:

ЗАСТИГАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗАСТИГНУТИ і ЗАСТИГТИ, гну, гнеш; мин. ч. застиг і рідко застигнув, ла, ло; док.

1. тільки 3 ос. Твердіти або згущуватися під час охолодження. Якщо ж магма, піднімаючись, застигає на глибині повільно, з неї утворюються глибинні магматичні.. гірські породи (Наука і життя, 8, 1958, 22); Сталь відразу ж застигла (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 9); Зварила мама холодець, Щоб він застиг упору (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 45);
//  Замерзаючи, утворювати шар льоду (про воду). Дніпро застиг, не видно було руху води (Юхим Мартич, Друзі.., 1962, 145);
//  безос. Підмерзало, застигало, склилось, Між дерев повнішала луна (Максим Рильський, I, 1956, 194).

2. Ставати холодним; холонути. Як виходив, то мати наказувала, аби, не барився, бо обід застигне (Лесь Мартович, Тв., 1954, 239);
//  Мерзнути;
//  Замерзаючи, умирати від холоду. Боюся, щоб знов така негода в дорозі не захопила, як торік, коли хтось ледве не застиг від студені у вагоні і приїхав до Сан-Ремо застуджений (Леся Українка, V, 1956, 417);
//  Клякнути, дубіти. Руки її [Зої Космодем'янської] повисли вздовж стрункого, як у хлопчика, тіла, і ноги застигли навіки (Олександр Довженко, III, 1960, 64).
Слід (місце) застиг (застигло) по кому — чому — хто-, що-небудь цілком, безслідно зник (зникло). Зачали [брати] оглядатися за старою, но надармо. І слід застиг по ній (Іван Франко, VIII, 1952, 197); Вернули діти на селище, а по зозулі й місце застигло, потекла світами (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 152).

3. перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін. Вальс раптом обривається. Всі спиняються і застигають в здивованих позах (Іван Кочерга, II, 1956, 166); Леся сама; замислена, стоїть, застигнувши, заломивши руки (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 33); Потім чайка звилася вгору, на мить застигла над рікою (Олесь Донченко, V, 1957, 8); На безвітрі застигли дерева, не ворушиться жодна гілочка, жоден листочок (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 46); У мовчазному змаганні з бурею застигли млини (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 283); Пором ніби застиг серед голубої ріки, ніби не рухається (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 105); Та й погода ж яка! Ні хвилі з моря, ні вітру з неба: повітря застигло (Юрій Смолич, V, 1959, 14);
//  Залишатися який-небудь час незмінним (про усмішку, вираз обличчя, очей і т. ін.). Огей на мить розтуляє очі, усміхається, і ця спокійна усмішка застигає йому на вустах (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 213); На білому, як папір, обличчі застигли гнів та невимовний біль (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 73); Петрик мовчав, тільки в очах його застиг жах і мовчазний докір (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 108);
//  Зупинятися, затримуватися на якийсь час на кому-, чому-небудь (про очі). Батькові очі на мить застигли на худенькому тілі хлопця (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).
Кров застигає (застигала, застигла і т. ін.) у (в) жилах див. жила 1.

4. перен. Зупинятися в своєму розвиткові. Таланти Корнія Івановича не розвинулись; так застигають в розвитку своєму ранні квіти, що їх прибило жорстоким приморозком (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 206).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 329.

Коментарі (0)

ЗАСТИГАТИ 2, ає, недок., ЗАСТИГТИ, гне; мин. ч. застигло; док., перех., рідко. Те саме, що заставати 2. Біжить вона [лисичка], біжить. Стала Ті ніч застигати (Оксана Іваненко. Укр.. казки, 1950, 16).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 330.

Коментарі (0)