ЗАСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
засудити. — Я був засуджений до смерті за політику
(Михайло Стельмах, II, 1962, 291); Революція 1905 р. повністю
показала, що старі порядки в російському селі засуджені
історією безповоротно (Ленін, 16, 1949, 317); * У порівняннях. Поки пани повставали, вона як засуджена на
смерть ходила (Панас Мирний, III, 1954, 235);
// засуджено,
безос. присудк. сл. Гнат дізнається, що його
засуджено на заслання в Сибір... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 77);
// у знач.
ім. засуджений, ного, чол.; засуджена, ної, жін. Людина,
яку засудили до якої-небудь міри покарання.
Засуджені йшли, тримаючи один одного під руки (Любомир Дмитерко,
Наречена, 1959, 94).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 338.