Словник української мови

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 306.

Коментарі (0)

ЗАСИПА́ТИ 1, а́ю, а́єш, недок., ЗАСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. заси́плють; док.

1. перех. Заповнювати що-небудь чимось сипким. Іван ще. до пострілу впав... Чув тепер, Як стали могилу піском засипати (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 282); — Та копала ж [яму], але роздумалась, що буде далеко ходить до погреба, то я й засипала (Нечуй-Левицький, III, 1956, 336); Протитанковий рів засипали так, що по ньому могли рухатися транспорти (Олесь Гончар, I, 1954, 100); А у самому млині Мельник меле цілі дні. Він засипле ківш зерном, — І мука тече струмком (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 19);
//  безос. Засипало криниченьку Та жовтим, піском (Українські народні ліричні пісні, 1958, 300).

2. перех. Покривати шаром чого-небудь сипкого. Пухкий сніг засипав землю, будинки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 410);
//  Придушувати, покриваючи великою кількістю землі, каміння і т. ін. (при обвалах). Під напором підземних нафтових джерел ями часто валилися, засипаючи робітників (Іван Франко, VIII, 1952, 393);
//  Кидати щось у великій кількості на кого-, що-небудь, у щось. Вихор побачив над своєю головою добрий десяток юнкерсів, що засипали бомбами ескадру (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 58); На сходах нас [молодих] засипали травою, квітами, я подумав, що на мене перекинувся віз із свіжим сіном (Юрій Яновський, II, 1954, 74); — Чужинко, не дивись! Засиплю очі! (Леся Українка, I, 1951, 303).

3. перех., перен. Спрямовувати куди-небудь, до кого-небудь дуже багато чогось. За кілька хвилин вона вже засипала Раїсу безладними питаннями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 319); Поранених воїнів.. засипали подарунками трудящі Одеси (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 92).

4. тільки док., перех., перен., розм. Показати, довести незнання, неспроможність кого-небудь у чомусь. [Середа (до Журавля):] Він її [Любу] засипле перед Ярошем (Іван Микитенко, I, 1957, 465).

5. перех. Сиплючи, поміщати що-небудь кудись. Гуртом землю обробляємо, гуртом хліб збираємо та в громадські магазеі засипаємо (Панас Мирний, IV, 1955, 331); Чоловіки робили з твердої червоної глини домниці [печії з горловиною вгорі, з дірками для сопел в денцях, засипали туди впереміж з вугіллям руду (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 94);
//  Давати сипкий корм свійським тваринам. — Випряжи, хлопче, коні та дай їм сіна, засип оброку та напій (Нечуй-Левицький, III, 1956, 183); Тихін сходив ще до коня — вівса йому засипав (Андрій Головко, II, 1957, 152);
//  Додавати в рідку страву крупу, пшоно і т. ін.

6. тільки док., неперех. Почати сипати;
//  безос. Засипало гострою холодною пилюкою — знизу й зверху (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 149).

7. тільки док., неперех., перен., розм. Заговорити швидко. Федір.. зразу засипав: — Винуваті, паночку (Панас Мирний, IV, 1955, 224); Як засипала [Пріська], як затарабанила, мов заведена (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 18).

ЗАСИПА́ТИ 2, а́ю, а́єш і ЗАСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Впадати в сон. Огонь у печі.. гасне зовсім — у хаті темнісінько, й усі засипають (Марко Вовчок, I, 1955, 290); Петрик пробурчав щось сердите, зразу поклав голову і вже став засинати (Степан Васильченко, I, 1959, 98); Тієї ночі Олекса вперше заснув, хоч сон його був неспокійний (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 344);
//  перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 310); Село уже стомлено переморгувалось вогниками, засинало (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 145); Заснули води і човни на водах (Максим Рильський, I, 1956, 90);
//  перен. Переставати відчуватися; слабнути, притуплюватися (про відчуття, почуття). У вигуках та в метушні.. його сумління засинає (Іван Микитенко, II, 1957, 320); Все лихо, що притаїлось і заснуло в її серці, все разом схопилось у думці (Нечуй-Левицький, II, 1956, 140).
 Заснути навіки (довіку, вічним сном) — умерти. Він здригнувся, легенько зітхнув. Усміхнувсь і навіки заснув (Павло Грабовський, I, 1959, 474); Не вертатись вже до тебе [дівчини] козаку, — Заснув в степу він, сердега, довіку... (Українські народні ліричні пісні, 1958, 484).

ЗАСИПА́ТИ 3, а́ю, а́єш, недок., ЗАСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. заспля́ть; док.

1. Прокидатися пізніше, ніж треба. Видно, учора до світу досиділи за картами, що й пан заспав (Панас Мирний, III, 1954, 151); — Всі вже поснідали. Тільки я заспав (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 291).

2. тільки док., перех. Затамувати що-небудь сном, забути уві сні. — Не засплю й не зап'ю свого горя, — одказала Лукина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 360); Їх [муки] не заспать; у серця відгомоні Озветься мир з турботами всіма! (Павло Грабовський, I, 1959, 171).