в означеннях
Тлумачення, значення слова «затамовувати»:

ЗАТАМОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТАМУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Зупиняти, затримувати вільний рух чого-небудь. Нурла затамовував потік вище, одводив його до себе і давав воду свому куткові (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 394); Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панциря міцніше, аби кров затамувати (Леся Українка, I, 1951, 433); Звечора морозцем затамувало весняні потоки (Іван Ле, Мої листи, 1945, 81). Затамовувати (затамувати) дихання (дух, віддих і т. ін.): а) переставати або дуже тихо якийсь час дихати (щоб зробитися непомітним або внаслідок переляку, сильного враження і т. ін.). Обивателі міста щільно зачиняли віконниці, замикали двері й, здавалось, затамовували дихання, намагаючись нічим не привернути до себе уваги війська (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69); Сахно злякано затамувала віддих (Юрій Смолич, I, 1958, 91); б) (безос.) про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. Семенові затамувало дух у грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 126).

2. Переборювати, стримувати, припиняти вияв чого-небудь, якихось почуттів. Його оченята дивилися суворо, і дрібненькі зуби міцно вп'ялися в нижню губу, затамовуючи крик (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 138); Щоб затамувати в собі страх, кожен говорив голосніше, ніж треба (Петро Панч, Мир, 1937, 32);
//  Приховувати, зберігати в таємниці яке-небудь почуття. Антон свою ненависть до Хомахи затамовував удаваною чемністю (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 205); В грудях вони затамували насторожену злість до нього (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 82).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 341.

Коментарі (0)