Словник української мови

ЗАТІВАТИ, аю, аєш, недок., ЗАТІЯТИ, ію, ієш, док., перех. і з інфін., розм. Починати здійснювати. влаштовувати і т. ін. що-небудь. Хто з нас не був хлопчиком, ..хто не затівав бойовищ з лозинами, дерев'яними мечами, тугими луками? (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 5); В вільний час охоча молодь затіває вечорниці чи збирається на греблі у гурточку голосному (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 10); Тут кожна хвилина дорога, а вони непотрібні балачки затіяли (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 63);  * Образно. Здається, тиша навіки скувала бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою довічну, німу гру... (Степан Васильченко, I, 1959, 307);
//  Задумувати, мати намір здійснити що-небудь, Він часто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали зробити (Панас Мирний, I, 1954, 153); Де Богунова голова затіє що, там уже напевно сподівайся діла (Яків Качура, II, 1958, 482).