ЗАТІВАТИ, аю, аєш, недок., ЗАТІЯТИ, ію, ієш,
док., перех. і з інфін., розм. Починати здійснювати.
влаштовувати і т. ін. що-небудь. Хто з нас не був
хлопчиком, ..хто не затівав бойовищ з лозинами,
дерев'яними мечами, тугими луками? (Семен Скляренко, Легендарний
начдив, 1957, 5); В вільний час охоча молодь затіває
вечорниці чи збирається на греблі у гурточку голосному
(Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 10); Тут кожна хвилина дорога,
а вони непотрібні балачки затіяли (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 63); * Образно. Здається, тиша навіки скувала
бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою
довічну, німу гру... (Степан Васильченко, I, 1959, 307);
// Задумувати,
мати намір здійснити що-небудь, Він часто і густо
тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі
іноді затівали зробити (Панас Мирний, I, 1954, 153); Де
Богунова голова затіє що, там уже напевно сподівайся
діла (Яків Качура, II, 1958, 482).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 351.