ЗАТУЛЯТИ, яю, яєш і розм. ЗАТУЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТУЛИТИ, тулю, тулиш, док., перех.
1. Закриваючи, загороджуючи, робити
невидним повністю або частково. Сині волошки проти місяця
ще більше синіли, затуляючи собою мало не все вікно
(Степан Васильченко, I, 1959, 198); Над морем висів туман, що затуляв
сонце й звужував обрій (Микола Трублаїні, I, 1955, 170); Я ж
тихцем поліз у куток та й затулив кулемет своєю спиною...
(Олесь Донченко, VI, 1957, 98);
// від кого — чого. Заслоняючи,
ховати, укривати. Високі осокори стали круг неї
[хати], сплелися гіллям, затулили.. від негоди (Юрій Мушкетик,
Серце.., 1962, 8); Почувся голосний гавкіт, на дітей
виткнулася заслинена морда собаки. Гапочка злякалася
й заплакала. Петрусь затулив її од собачої морди
(Юрій Яновський, I, 1958, 350).
2. Накладаючи, навішуючи щось поверх кого-,
чого-небудь, притискаючи, притуляючи що-небудь до
чогось, закривати, заслоняти. Уляна... затуляє вікна,
щоб не світила блискавиця у вічі дитині (Панас Мирний, I,
1954, 306); Дівчата-співачки затулювали хусточками
заплакані очі (Іван Франко, VIII, 1952, 62); Корж усе
придивлявся до чогось гострим і пильним зором степовика,
затуляючи очі засмаглою долонею (Зінаїда Тулуб, Людолови,
I, 1957, 16); Василина затулила лице обома руками
і почала плакати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 156); Дід хутко
зсунувся з печі на лежанку, підтягнув на білих штанях
очкур, затулив сорочкою груди (Дмитро Бедзик, Дніпро..,
1951, 15);
// Закривати, затикати щось (звичайно якийсь
отвір), міцно притискаючи що-небудь. З-під руки,
якою він затуляв рану, стікало щось тепле й мокре
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 357); Колибина моя сповнилась
гудінням та свистом, бо хоч я й затуляв од вітру шпарини,
та їх ще було дуже багато (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959,
14); Машини хурчали, гули, хоч затуляй вуха (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 119); Розворушена грязюка
пахтить так, що навіть воли пирскають, а дівчата,
що стоять поміж людьми, затулюють носи кінчиками
хусток (Степан Васильченко, I, 1959, 377); Десятник затулив їй уста
своєю шапкою (Марко Вовчок, VI, 1956, 233); Олександр
Матросов.. своїми грудьми затулив амбразуру ворожого дота
(Семен Журахович, Вечір.., 1958, 246).
♦ Затуляти (затулити) дірку — заповнювати брак,
нестачу у кому-, чому-небудь. — Не ставай за
пасічника в Грицая! Чуєш? Він кепкуватиме з тебе..
Затуляє мною дірку на один місяць, а на ціле літо не
просить до себе за пасічника; він і тобою затулить дірку
в пасіці, — вговорював дід Оникій старого пасічника
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 200).
3. розм. Складати, стуляти, закривати що-небудь
розгорнуте, розкрите. Вдень розпускає [головатень]
свою білу з великих нев'янучих платків квітку, а на ніч
затулює її (Іван Франко, III, 1950, 8); То затуляв [Данько],
то знов розтуляв картуза, щоб переконатися, що казна
його на місці, що все це справдішнє (Олесь Гончар, Таврія,
1952, 70);
// Заплющувати, закривати повіками
(очі). Мені ввижалася Оля. Затуляв очі, але це не
помагало (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 8).
♦ Затуляти (затулити) очі (віченьки): а) (на що)
навмисно не помічати чого-небудь, залишати поза
увагою. Радянський народ ніколи на затуляв очі на
труднощі, які виникали на його шляху, він їх
переборював (Літературна газета, 19.IX 1946, 4); б) (кому чим)
обманювати кого-небудь, приховуючи істину. — От хрест
святий, — пробурмотів Петру, зазираючи в очі
старому Замфіру. — І не чув, і не бачив... — Ти мені не
затуляй очі хрестом, я сам православний, — гримав
старий (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 296); в) (тільки док.,
кому, етн.) стулити повіки померлому. — Моя
голубко, я при тобі побуду. При такій недузі самій не можна.
Хто віченьки затулить, як твоя смерть прийде?
(Марко Вовчок, I, 1955, 155); Затуляти (затулити) рот (рота,
уста і т. ін.): а) замовкати. [Демко:] Приказую
тобі: затули рота!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 218); б) (кому)
не давати можливості говорити, висловлюватися.
— Ти що мені рота затуляєш, диктатура? — втягуючи
голову в плечі, враз охижілий обернувся він до Баржака
(Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 309); Не можна затулити
уста народові (Максим Рильський, III, 1956, 11).
4. перен. Відсовувати на задній план, робити менш
помітним, менш значним, другорядним. Війна
[імперіалістична] без антракту перейшла в революцію і в
громадянську війну, що своєю величчю затулила враження
війни імперіалістичної (Василь Еллан, II, 1958, 167); Я хочу
тобі написати про один маленький факт нашої бойової
обстановки — доки його не затулила сотня схожих
фактів і я ще бачу його в усіх мізансценах (Юрій Яновський,
I, 1954, 60);
// Тамувати, приглушувати. Опанас ні-ні
та й заридає в клуні уночі за своїм любимим сином,
шапкою затуляючи ридання, щоб не злякати солов'я
на вишні (Олександр Довженко, I, 1958, 96).