ЗАТУМА́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
затуманити. В степу, перерізуючи поземкові протяги
вітрів, неслися пари автомашин, неначе в затуманену
сніговіями прірву (Іван Ле, Право.., 1957, 248); Пальці
хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами
очі дивились кудись у простір (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 333);
Події тих далеких днів проходили перед його очима,
трохи затуманені довгими роками, але все-таки добре
видимі і від того не менш болючі (Вадим Собко, Справа..,
1959, 146); Це була перша.. часина дійсного щастя,
не затуманеного ні жахом, ні досадою (Любов Яновська, I,
1959, 353);
// затуманено, безос. присудк. сл. У Федора
очі затуманено (Андрій Головко, I, 1957, 212).
2. у знач. прикм. Який затуманився, оповився
туманом, димом, імлою і т. ін. В небі мерехтіли великі
південні зорі, і їхнє зеленкувате світло немов скапувало
на густі гірські ліси, проникало в затуманені долини
(Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 427);
// Який буває у
людини, коли вона плаче (про очі, погляд). Блаженко
глянув ненароком на молодшого лейтенанта і
скам'янів: Черниш плакав. Плакав, не помічаючи власних
сліз, втупившись суворим затуманеним поглядом у
зелене порожнє містечко з білими екранами (Олесь Гончар, III,
1959, 66).
3. у знач. прикм., перен. Нечіткий, невиразний. Гарячою хвилею налягли Маркові на серце затуманені спогади далекої юності (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 370).