Словник української мови

ЗАТУПОТІТИ, очу, отиш, док. Підсил. до затупати. В сінях затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалась в дім (Нечуй-Левицький, III, 1956, 245); Кінські копита затупотіли по мосту (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 55); Чиясь тінь промайнула вулицею до будинку Щорса, хтось затупотів, оббиваючи сніг на ґанку, постукав у двері (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 22); [Павло:] Як закричить на мене пан, як затупотить... (Марко Кропивницький, II, 1958, 239); Батько гнівно закричав і затупотів ногами: — Це що таке? (Юрій Смолич, II, 1958, 33); Полем затупотіло три пари моторних ніг, а слідом за втікачами.. кинувся гурт селян (Борис Грінченко, II, 1963, 298); — Помчали, Славо! — аж підстрибнув на місці Андрійко. — За хвилину туди й назад! — І хлопці миттю затупотіли по східцях (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 57);
//  безос. Коли так, одного вечора, затупотіло в дворі; вибігла стара, а Данило коня прив'язує (Марко Вовчок, I, 1955, 97).