в означеннях
Тлумачення, значення слова «затинати»:

ЗАТИНАТИ, аю, аєш, недок., ЗАТНУТИ і ЗАТЯТИ, тну, тнеш, док.

1. перех. і без додатка. Ударяти з силою чим-небудь гострим, звичайно встромляючи в щось або рубаючи. Затинав [Омелян] сокиру в колодку і підходить до них [селян] (Іван Франко, IX, 1952, 156); Чіпкими вузлуватими пальцями стискав [Василь] топорище.. і затинав в корінь (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 217);
//  Дуже бити кого-небудь. По три пучки тернини, По чотири червоної таволги У руку набирали [турки], ..Потричі в однім місці бідного невольника затинали (Українські народні думи.., 1955, 13); Щосили він затяв коня по хребті пужалном (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 64).
 Затяти карб — зробити чим-небудь гострим зарубку, мітку. Деркач винайшов палицю Мотя Крума і затяв на ній новий карб (Іван Франко, V, 1951, 312).

2. перех. і неперех., розм. Завзято, з запалом робити, виконувати що-небудь. Дітвора затинає так часом і сухий шматок, наче солодкий медяник (Панас Мирний, III, 1954, 35); На вигоні дівчата затинають веснянки, аж округи луна іде (Євген Гребінка, V, 1957, 320);
//  Починати робити, виконувати що-небудь (звичайно, співати, грати і т. ін.). [Гавкун:] Як тільки немає про що балакати, так зараз і нехай затинають якої веселої (Володимир Самійленко, II, 1958, 107); Він почав хилитатись по дорозі, затинаючи п'яної пісні (Степан Васильченко, II, 1959, 11); Ми маленькі Дударики.. Ми подмемо У дуду І затнемо: Ду-ду-ду (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 22).

3. перен., перех. Покривати, затягувати що-небудь чимсь. В садку вітрець уже шепоче, Зоря край неба затина (Іван Манжура, Тв., 1955, 133); З заходу прийшли германці й гайдамаки і золоті лани затяли, мов свинцем (Володимир Сосюра, I, 1957, 293).
 Дух (дихання і т. ін.) затнуло (затяло), безос. — про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. — Ти, слухай, — каже він якось глухо, мов йому що зітхання затнуло (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Йому затяло дух, і він щосили боровся з цим непояснимим для нього жахним чуттям (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 344).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 347.

Коментарі (0)