ЗАУВАЖУВАТИ і ЗАВВАЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАУВАЖИТИ і ЗАВВАЖИТИ, жу, жиш, док.
1. неперех. Коротко висловлювати зауваження, судження, міркування з приводу чого-небудь. Осколки глухо гуркочуть по блясі. — Наче домовики ходять, — зауважує хтось (Олесь Гончар, III, 1959, 247); Рецензент зауважував, що пафос, яким пройнято книжку, в недоречний і знижує науковий рівень праці (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 11); — Я мушу зауважить, що красунь Павлусь гультяй, ледащо (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 247); [Олексій:] Ллє треба завважити і те, що найбільша провина Герщикова у тім, що він надто розумний (Марко Кропивницький, V, 1959, 547).
2. неперех. Робити кому-небудь зауваження, докір, указуючи на помилку в поведінці. [Горлов:] За недостойну поведінку тут зауважую. Надалі буду вимагати по всій суворості (Олександр Корнійчук, II, 1955, 26); Уже завважував не раз Мені майор Загреба: — Сержант, ви знаєте наказ? Так от, лежати треба! (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 16); Він не міг ні стати, ні поворухнутись, ні сісти за стіл, щоб йому зараз же не зауважили (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 48).
3. перех. і без додатка, розм. Звертати на кого-, що-небудь увагу; помічати. Ніхто не говорив, навіть не завважував мене (Мирослав Ірчан, I, 1958, 321); Настя.. розгорнула книжку і, читаючи, пішла по хаті; коли се зауважила, що з книжки щось випало (Леся Українка, III, 1952, 586); Бронко цим разом делікатно не зауважив її зніяковіння (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 528); Сергій з такою ненаситною жадобою взявся за навчання, що в перший раз навіть не завважив, як просидів за столом цілу ніч (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 123).