ЗА́ВЧЕНИЙ, рідше ЗАУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Звичний,
засвоєний. Лакей виконував усе з винятковою вправністю.
Його автоматичні, завчені рухи нагадували Сахно рухи
заводної ляльки (Юрій Смолич, I, 1958, 67); До того дійшло,
що, роблячи операції в лікарні, часом збивався [Храпков]
з завченого ритму, чим немало дивував помічників (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 387);
// у знач. ім. завчене, ного, сер.
Про звичне, вивчене, засвоєне. Вони не співали
завченого, а вільно імпровізували, передаючи те, що бачили
(Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 23).
2. Удаваний, нещирий. Лакей Никанор.., здається, з кожним кроком розтрушує свою завчену шанобливість і вже до брами підходить надутий, бундючний, мов сич (Михайло Стельмах, I, 1962, 394); Кореспонденти встають. Короткі кивки головами. Скупі завчені посмішки (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 10).