ЗАВЕРТАТИ, аю, аєш, недок., ЗАВЕРНУТИ, ерну, ернеш, док.
1. неперех. Змінювати напрямок руху, робити поворот. Машина мчить якимись завулками, круто завертає на кожному рові (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 402); Марта постояла трохи, а тоді завернула вліворуч і почала збігати в балку (Борис Грінченко, I, 1963, 409); Ми завернули у вузеньку вуличку (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 13); Текля з Юрою завернули за ріг (Юрій Смолич, II, 1958, 39).
2. неперех., розм. Заходити, заїжджати куди-небудь, до кого-небудь, повертаючи з дороги. — Моя хата скраю.. Завертайте туди, хлопці, не минайте мене! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 97); Не сором тепер і Грицькові водитись з Чіпкою, і він ще частіше став завертати до товариша дитячих літ (Панас Мирний, I, 1949, 364); Машина завертає в ліс, зупиняється під сухим сучкуватим дубом (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 49); По дорозі додому Платон завернув до клубу (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 101); * Образно. Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло. І в хутір лихо завернуло, І сльоз чимало принесло (Тарас Шевченко, I, 1951, 316).
3. неперех. Мати, утворювати згин, вигин, поворот, бути розташованим не по прямій лінії. Хижі тяглись півколом, що починалось біля Дніпра, завертало до лісу і знову виходило до Дніпра (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 11); і Дорога в цім місці круто завертала праворуч (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 25); Зараз карниз заверне ліворуч, і тоді за виступом скелі сховається з очей зелене лоно затоки (Олесь Донченко, II, 1956, 283).
4. перех. Спрямовувати рух кого-, чого-небудь в
інший бік, назад і т. ін. — Товариш з Франції? Знав
маму? — вражено питає Шешеня і раптом круте завертав
коня (Юрій Яновський, IV, 1959, 79); Він завернув назад підводу
і, ставши на воза, чвалом погнав її назад до села (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 272);
// Наказувати, примушувати або
радити, просити повернутися назад. І на тихому Дунаю
Нас перебігають Товариші-запорожці І в Січ завертають
(Тарас Шевченко, I, 1951, 288); Грицько гукав, завертав,
кликав. Вона нічого того не чула, була вже далеко
(Панас Мирний, I, 1949, 413); Завертати гарячих кавалеристів
було пізно (Юрій Смолич, V, 1959, 656); Лукія боялась, що
її наздоженуть графські слуги й завернуть (Олесь Донченко,
III, 1956, 72); — А, лишенько! Ну, куди ви голісінькі? —
завернула їх [дітей] мати (Андрій Головко, II, 1957, 120);
* Образно. Двадцять довгих літ минуло відтоді, як
Василь Чупер поїхав з Либохори. Навіть піснею Лукія
не заверне тих років до себе в гості (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958,
4);
// Повертати, зганяти до табуна, череди, не давати
відходити за межі пасовиська і т. ін. — Ой ходжу я по
толоці, коні завертаю, Таки тебе, молоденьку, все на
думці маю (Павло Чубинський, V, 1874, 76); — Я мусив завертати
вівці, бо Марійка була старша (Василь Стефаник, I, 1949, 101);
— Хлопці полягали спати на толоці, а мене заставили
скот завертати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30);
// розм.
Віддавати назад що-небудь надіслане, передане. «Зоря» має
чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує,
хоч і назад не завертає (Леся Українка, V, 1956, 42).
5. перех. Круто повертати назад (голову, руки).
Всі знають у Медвині про задавнену зненависть між
Ярошами і Плачиндами. Навіть у церкві не ставали
поруч Дорохтей і Іван, а зустрінуться, бувало, то
голови завертають аж за плечі (Михайло Стельмах, I, 1962, 237);
Іван Антонович метко вивернувся, ухопив Боженка за
плечі і ловко завернув йому руки за спину (Юрій Смолич, Мир..,
1958, 67).
♦ Глузд за розум завернув див. глузд; Завертати
(завернути) голову кому: а) те саме, що Закручувати
голову (див. голові). Лиш дівчатам голови завертати
вміє [Броніслав] (Іван Франко, IV, 1950, 258); Підсідав
[поліцай] до мене і завертає мені голову балаканням о своїй
всемогутності (Гнат Хоткевич, II, 1966, 423); б) паморочити.
Як при кожній жінці, так і при ній пристрасть
завертала йому голову (Лесь Мартович, Тв., 1954, 257).
6. перех. і неперех., розм. Спрямовувати розмову у
певний бік, на певну тему. Дуже мені не хотілося
найматися до цього Посована. Стою, мовчу, а він своє
завертає: «Грошима, каже, багато не обіцяю, але їстимеш
добре» (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 10); Зрозумів [Рябокінь],
що сказав не те,..і знову завернув про чепурух,
про вдачу українських жінок (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961,
7);
// фам. Висловлюватися якось незвичайно.
Конопельський вирішив зовсім доконати Миколу своєю
ученістю: — Живучи в суспільстві, шановний, — не
можна бути вільним від суспільства. Ну й завернув! Микола
аж головою покрутив (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 102).
7. перех., рідко. Те саме, що загортати 1. Завернули його у тую рогожу Та й спустили Івана У ту яму глибокую На високій могилі (Тарас Шевченко, II, 1953, 142); У кожух ніжки холодні Заверну вгорі і знизу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 254).