ЗАВІРЮ́ХА, и, жін.
1. Сильний вітер із снігом; метелиця, хуртовина. Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 98); Крутить завірюха, сипле колючий сніг в очі (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 125); * Образно. Вітер вривався у вишник, крутив білі пелюстки, здіймав вишневу завірюху (Олесь Донченко, IV, 1957, 220); * У порівняннях. Як рій той, гули [бабусині казкп] в дитячій голівоньці; як завірюха, крутились, вихорились... (Панас Мирний, I, 1949, 143).
2. перен. Політична, соціальна і т. ін. подія, що викликає глибокі зміни, потрясіння в суспільстві. Кипіла революційна завірюха (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 46); Війна, як кожна війна, тягла за собою пожежі, хвороби, каліцтва й смерть.. Зілінський задумав, скориставшись з світової завірюхи, забагатіти (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 117).
3. перен. Чвара, колотнеча, сварка. Знекровили галицьке велике боярство останні завірюхи (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 290); Завжди, як зводилися діти на ноги, здіймалася завірюха в роду. Завжди гризлися за свій клапоть, своє право на.. хазяйство, свою частку (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 216).