в означеннях
Тлумачення, значення слова «завмирати»:

ЗАВМИРАТИ, аю, аєш, недок., ЗАВМЕРТИ, мру, мреш, док.

1. Застигати на місці, припиняти будь-які рухи (про живі істоти). Вона здіймала руки до неба, завмирала в благаючій позі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 332); Талалай підлазив до звіра на животі. Часом підпираючись ліктями, він зводив голову і вимірював на зір, чи далеко ще лізти. Часом втягав голову і завмирав (Микола Трублаїні, I, 1955, 146); Жуки були хитрі, вони завмирали, удаючи з себе неживих, ледве до них торкались пальці (Олесь Донченко, V, 1957, 46); На червонім черепичнім даху журливо завмер задумливий полтавський лелека (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 51); Данило опустив його [карася] у ставок. Риба на хвильку завмерла на воді, потім стрепенулась і зникла в глибині (Михайло Стельмах, II, 1962, 147);  * Образно. Місячна морозяна ніч завмирає, прислухаючись до кроків Нового року (Юрій Яновський, II, 1954, 223);
//  Мліти, ціпеніти від сильних переживань, певних відчуттів. [Ніна (кричить):] Боже мій! Нестор! (Кидається йому на груди і завмирає в сльозах) (Іван Кочерга, II, 1956, 232); Їй приснилося, що вона бродить понад прірвою і завмирає від страху, щоб не зірватися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 452); Ми знову притислися до стіни, мало не завмираючи від хвилювання (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 100); Підійшла [мати] і схилилася над Юрою. Юра потягся назустріч їй, весь затремтівши й завмерши від щастя (Юрій Смолич, II, 1958, 7);
//  Втрачати свідомість, непритомніти; зомлівати. Тісно й глухо, і якийсь.. жар палить мені душу. Щоби його задавити, щоб не завмерти, читаю (Ольга Кобилянська, I, 1956, 129);
//  Стискуючись, ніби зупинятися (про серце). Серце то шалено колотилося, то зовсім завмирало в болісних корчах (Юрій Смолич, I, 1958, 100); У дівочих очах був невимовний сум і тяжке передчуття недолі. Завмерли серця дівочі в німій тузі (Олександр Довженко, III, 1960, 25).
 Завмирати (завмерти) серцем (душею) — хвилюватися від захоплення, переляку, тривоги і т. ін. Завмираючи серцем від страху та цікавості, Микоша йшов слідом за старою (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 64); Він знав напам'ять майже всього «Кобзаря», читав його, коли на душі було важко, читав і.. завмирав душею, весь палав і хвилювався (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 74).

2. Переставати діяти, рухатися; зупинятися (про машини, механізми і т. ін.). Броньовик крутнувся на місці і завмер (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 131); На мить завмерли апарати чулі, Мов простір зник, Немов спинився час (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 119); Завмер над криницею журавель з обломаним дрючком (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 215).

3. перен. Припинятися, зупинятися (про хід, розвиток і т. ін. чого-небудь). Ніч. Тихо в степу. Десь на гонах далеких завмирало життя (Андрій Головко, I, 1957, 261); Робітники, закінчивши готувати документацію на останні прилади, скидали білі халати. Але на дільниці балансування робота не завмирала (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 48); Завмер вогонь з окопу (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 149); Мені здається: час уже не йде, Спинився і завмер (Максим Рильський, I, 1960, 131).

4. перен. Поступово затихати, замовкати (про звуки). Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні (Степан Васильченко, I, 1959, 131); Крик більше вже не повторюється, народившись вдалині, він там і завмирає (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 54); За кілька хвилин усе стихло. Завмерла луна останніх пострілів (Євген Кравченко, Сердечка розмова, 1957, 62);
//  безос. Десь зовсім близько, немов прокинувшись, озвалися кулемети. Лункий пласт шуму нагло осунувся в тишу, мовби спустив хтось.. щебінь з верховини. Перекотилось луною, завмерло... (Олесь Гончар, III, 1959, 338);
//  Ставати тихим, беззвучним, не виявляти ознак чиєї-небудь дії. Гасне світло прожекторів. Замовкають звуки оркестру. І багатьом з тих, хто був на виставі, здається, що арена завмирає на цілу добу для того, щоб завтра увечері знову ожити, зазвучати, засяяти вогнями та фарбами (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 127); Ось тільки двір був, як серце, що б'ється і розганяє по тілі кров, а тепер все завмерло, спинилось (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 59);
//  Переставати відчуватися, притуплятися, зникати (про відчуття, властивість і т. ін.). Одноманітний.. текст молитов ввів Нелю у такий стан душевної ту послі, де завмирає всяка воля до опору! (Ірина Вільде, Сестри... 1958, 434); Давня зарозумілість, що мовби давно завмерла, віджила тепер наново в тій прибитій жінці (Ольга Кобилянська, I, 1956, 117).

5. перен., перев. із сл. на губах, на устах. Залишатися невимовленим, несказаним (про слова, звуки і т. ін.). Хоче закричати [Бицик] — слова завмирають на губах (Олесь Донченко, VI, 1957, 58); Тихим сном навіки вродниця [вродливиця] заснула.. Тихого покою смерть з лиця не стерла, Щось недосказане на губах завмерло... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 116); На рожевих устах стогін одчаю завмер (Микола Зеров, Вибр., 1966, 297).

6. рідко. Умирати; гинути. [Урбан:] Ось тут є Парвус — був на тому світі. Він завмирав, а потім знов оджився (Леся Українка, II, 1951, 487); Нема й чутки — як в яйці завмер (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 302); Молода травичка поблякла, поскручувалась, квіти посхиляли голівки, згорнули ніжні пелюстки, завмерли (Петро Колесник, Терен.., 1959, 53).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 53.

Коментарі (0)