ЗАВИ́ДНО.
1. Присл. до завидний.
2. у знач. присудк. сл. кому і без додатка. Про наявність почуття заздрості. Грицеві завидно було дивитися на той гурт [гімназистів]... (Панас Мирний, III, 1954, 186); Якщо завидно їм [заздрісникам] — куди! Брехати, мов собаки, стануть... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 20); — Аж завидно, як вас діти люблять! (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 317).