ЗАЖИДАТИ, аю, аєш, недок., рідко, ЗАЖДАТИ, ду, деш, док., розм.
1. перех. і без додатка. Чекати, ждати якийсь час кого-, що-небудь. Як що-небудь не так, зараз Марту кличуть — і ну вичитувати.. Не вважалось на те, чи Марта тому випою, чи я, завжди нетерпляча до всього того, чого треба було довгенько зажидати (Панас Мирний, IV, 1955, 336); На другий день увечері Чайчиха біля воріт зажадає. Вибіга дочка, вона її заруку: — Куди йдеш? Вернись! (Марко Вовчок, I, 1955, 266); — Ходім, ходім, я зажду пана, як буде виходити, я впаду йому до ніг, проситиму.., може, тебе визволять (Леся Українка, III, 1952, 558); Минуло двадцять хвилин. Ну, ще трохи можна заждати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 268).
2. неперех. Зволікати з чим-небудь, не поспішати робити щось. Бій зайшов біля нас. Таке страховище почалось. А я зажидаю і бачу — люди тікають. Кинулась і я на вгород (Олександр Копиленко, Навколо полум'я, 1961, 97); Ніхто не знав, чи краще зараз їхати далі, чи заждати, поки зовсім розвидниться (Осип Маковей, Вибр., 1956, 378); [Шостак:] Стій! Хто йде? Стрілятиму! [Загуба (виходить з темряви):] Зажди, Матвію... Не стріляй! Хіба не пізнаєш? (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 506); * Образно. Заждала б трохи, осінь, Не йшла б іще до нас (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 94).
3. тільки наказ. сп. Уживається для вираження погрози. Ледве цар волочить ноги, Серце б'ється від тривоги: «Спиш, Іване? Ну, зажди, Не минуть тобі біди...» (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 49).