в означеннях
Тлумачення, значення слова «заживати»:

ЗАЖИВАТИ 1, ає, недок., ЗАЖИТИ, иве, док. Загоюватися, виліковуватися, ставати здоровим. Праве око зажило, загоїлося (Панас Мирний, I, 1954, 53); З темного кутка вистрибнув на милиці Прокіп Журба. Його нога вже зажила, але ступати на неї вільно він ще не міг (Василь Кучер, Голод, 1961, 168);
//  Затягуватися шкірою, зарубцьовуватися (про рану). Як тільки зажила рана, Левко Когут вирішив вивести своїх бойовиків на операцію (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 337);  * Образно. Довго і боляче заживала рана її юного серця (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 131).
Заживе до весілля — про незначні ураження, що не становлять небезпеки для здоров'я. — Яка ж ти необережна! Та не тужи, заживе до весілля. Колись такі подряпини я присипав землею (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 92).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 122.

Коментарі (0)

ЗАЖИВАТИ 2, аю, аєш, недок., ЗАЖИТИ, иву, ивеш, док., перех., розм.

1. Споживати, їсти, пити що-небудь постійно, часто; вживати. Олію, молока, вина Не заживав він зроду; Для дужчої покути пив Морську солону воду (Іван Франко, XI, 1952, 104); Не п'є [Яків], тютюну не заживає (Степан Васильченко, II, 1959, 59); Заслаб мужик на живіт, А дідич лічити; Дає йому порошки, Та й каже зажити (Степан Руданський, Вибр., 1937, 212);
//  Мати що-небудь, користуватися чимось досхочу, у великій кількості. Альоша подрався нагору вузькими вулицями, де вже ганяли школярі, заживаючи під час перерви сонця і повітря (Іван Микитенко, II, 1957, 243); Крокодил.. із теплих вод зринає, Щоб зажити прохолоди (Леся Українка, IV, 1954, 201);
//  перен. Вдаватися до чого-небудь, використовувати якісь засоби з певною метою. Вона заживала всіх хитрощів, на які була здатна, бо це був останній спосіб затримати [Романа] (Борис Грінченко, II, 1963, 287).

2. Відчувати, переживати що-небудь. Чей же ти бачив, як мало для нашого тіла потрібно,.. Як без великих розкошів утіхи воно заживає, Задовольняючись тим, що дає йому мати природа (Микола Зеров, Вибр., 1966, 158); Було, як сутінки на землю упадуть, Ідеш собі в садок.. радості зажити, В вінок сплітаючи кохані, ніжні квіти (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 81);
//  Зазнавати в житті. [Василина:] Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні (Степан Васильченко, III, 1960, 62); — Зажити щастя вояцького хотіли-сте, Ониську? — питався сотник (Іван Ле, Наливайко, 1957, 61).

3. Поведінкою, працею і т. ін. заслуговувати, здобувати собі пошану, славу, честь, успіх, ставати відомим, популярним завдяки чому-небудь. Тупий заживав великої пошани в селі, бо його боялися (Лесь Мартович, Тв., 1954, 274); Ой, відважні арсенальці Честі й слави зажили, Що боями і працею Собі орден здобули (Українські народні думи.., 1955, 386); Зажила собі великої слави дивовижно гарна робота гуцульських кушнірів (Терень Масенко, Під небом.., 1961, 131).

4. Заробляти, придбавати що-небудь (перев. гроші, майно). [Гаєнко:] Не своїм горбом добра він заживав на світі... (Сава Голованівський, Драми, 1958, 342); Йшов на село я не грошей зажити, А щоб і богові й людям служити (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 264); Не міг [Порфир] зажити більше як одну-дві шкапини та сякий-такий плужок (Іван Микитенко, II, 1957, 368).
Чужого віку заживати (зажити) — жити дуже довго. Гапця.. і собі вкинула: — Бач, яка! Чужого віку заживає! Хай би вже вмирала собі! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 312).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 122.

Коментарі (0)