ЗБАГНІТУВАТИ, ітую, ітуєш, док., перех., діал.
1. Док. до багнітувати. Нащо я його надіну, щоб збагнітувати одразу? (Словник Грінченка); — У сусіди впросилась до такої ж, як сама, яги, аби хоч сим свого старого збагнітувати (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 188); Той Менелай йому і носа, й вуса втяв, Збагнітував, що страх було й дивиться (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 358).
2. Знищити кого-, що-небудь. — Думаєш, так просто збагнітувати того песика, якщо він вдень від панів не відходив, а вночі спав на килимку біля ліжка пані (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 102).