в означеннях
Тлумачення, значення слова «збігати»:

ЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех. Піти кудись, звичайно за чим-небудь, і швидко повернутися. — Я на часинку збігаю до сусіди і зараз вернусь (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 259); Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона.. то вибіжить із хати дровець врубать, то вхопить відра та збігав по воду (Олекса Стороженко, I, 1957, 28); [Василь:] Дайте, тату, грошей, збігаю за горілкою та за пивом (Марко Кропивницький, II, 1958, 159); [Олекса:] А за дівчатами треба б кому-небудь збігати!.. Де б се вони тепер гуляли? (Степан Васильченко, III, 1960, 15); Бабуся швиденько збігала в хату і винесла відро з водою (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 265).

2. перех. Швидко обходити якусь територію, побувати в багатьох місцях. [Той, що греблі рве:] Збігав я гори, доли, яри, ізвори, — милішої коханки нема від озерянки (Леся Українка, III, 1952, 187).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 439.

Коментарі (0)

ЗБІГА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗБІГТИ, збіжу, вбіжиш, док.

1. Бігом спускатися вниз. Семен.. поспішився за волами, котрі саме збігали з гори в долину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 96); Шагайда збігав по трапу на севастопольське каміння і зупиняється (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 409); Лукина збігла з гори до ставка і стала під вербою над кручею (Нечуй-Левицький, III, 1956, 343); Вони збігли з шосе вниз (Андрій Головко, II, 1957, 571);  * Образно. Ніжна тканина, з тихим шелестом розправляючись, збігла вниз і приємним лоскотом торкнулася колін [Ганни] (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 158).

2. перен. Бути розташованим, мати напрям згори донизу. Зелені сади кучеряві збігали з червоної кручі (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 136); Йосип дивився у вікно, бачив криву вулицю, що збігла до річки (Василь Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 32);
//  перев. недок. Звисати. Густі вуса збігають на бороду, наче ховають ледве помітну усмішку (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 6); Сукні — влиті, а не пошиті, — кожна впадина не крутим згір'ям спускається униз, а положистою хвилею вбігає туди (Панас Мирний, III, 1954, 261).

3. Стікати (про рідину). Шумить вода, збігаючи з гори у річку (Панас Мирний, I, 1954, 309); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (Петро Колесник, Терен.., 1959, 312); По стовбурах рівних, мов соки, збігають краплинами смоли (Ігор Муратов, Хороші сусіди, 1948, 43); Павло.. сердито витер краплю поту, що збігла по неголеній щоці (Роман Іваничук, Не рубайте.., 1961, 35);
//  Закипаючи, виливатись через край посудини (про що-небудь рідке). В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15); — Мотре!.. Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам виллять (Нечуй-Левицький, II, 1956, 283);
//  розм. Втрачати частину вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні. — Гаїнко, дивись, щоб горшки не збігли! — наказала Катря (Борис Грінченко, II, 1963, 433).

4. Утікати звідки-небудь. — От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний, I, 1949, 377); Таке сьогодні скоїлось, що дехто й з дому збіг (Андрій Головко, II, 1957, 327);
//  Ставати відсутнім; зникати. І пеньки твої кремезні Чагарник позакривав; Збігли сарни прудконогі, Олень безвісти пропав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 315); [Параска:] А тут дядько Іван тілько що з хати, хотів тебе бачить, щось сказать хотів, а ти збігла кудись... (Степан Васильченко, III, 1960, 39);
//  Пропадати (про що-небудь). — Була, брате мій, і земля своя, і двір, і челяді повно... сказано — дідич... Було, та збігло, не знать куди поділося (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 139);
//  Зникати, сходити (про посмішку, рум'янці, зморшки і т. ін.); протилежне з'являтися. З обличчя його не збігала мрійна, далека від усього тутешнього посмішка (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 298); — Натре, чи ти вже мене зовсім забула? Чи не впізнаєш? — Рум'янці одразу збігли з її обличчя (Марко Вовчок, I, 1955, 254).

5. Минати, проходити (про час, пору). В поході спочинок збігає хвилиною (Олександр Підсуха, Поеми, 1954, 88); Ніч ішла, збігав час, а на кухні було так багато роботи (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 101); Шкода шкільних стін, де збігло стільки -років і де пережито стільки вражень (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 124); І роботи не здобуде [п'яниця], і посліднє своє посадить, і косовицю впустить, і так усе літечко збіжить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 286).
Багато (чимало) води збігло — те саме, що Багато (чимало) води утекло (див. вода).

6. Бігом підійматися вгору; бігом сходити куди-небудь, на щось. Юрба люду збігає вгору по сходах (Леся Українка, IV, 1954, 237); Ще здалека Юрко побачив, як на шкільний ґанок збігали учні (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 28); Дівчата пішли з дому вже смерком. Щебечучи збігли вони на гору й подалися понад балкою (Борис Грінченко, I, 1963, 409); Хома Білоконь і Рева збігли на скіфську могилу і повитягали шиї, аж роти роззявились — чи не торохтить-таки машина? (Олександр Довженко, I, 1958, 79); обіг [Мишко] на сцену і встиг стиснути Маші гарячі пальці (Іван Микитенко, II, 1957, 102);
//  розм. Насуватися, з'являтися; набігати. Слобода наша над самою лукою річковою, на п'яти горах стоїть крейдяних, осаджена високо у давні віки од ворога татарина, щоб нагло не збіг (Марко Вовчок, I, 1955, 180); Була доба — минулися святки І хуртовиною розкидана отара: Так над садок збіжить північна хмара І цвіт приб'є й порозкида листки! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 98).
 Збігати (збігти) на думку, безос. — подуматися, згадатися. Збігло мені на думку, чи не лісовничку я вгледів (Марко Вовчок, VI, 1956, 318); Поглянув [Юхим] праворуч. На думку збігло, що он-он у канівецькій лікарні лікується Куриленко (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).

7. перен. Бути розташованим, мати напрям знизу догори. А старе [село] збігало вгору вліво, обабіч вузенького звору (Радянська Україна, 19.XII 1961, 3).

8. тільки док., перев. із запереч. не. Наздоганяти когось бігом, встигати за кимось. [Галя:] Біжу за нею, та за реготом ніяк не збіжу (Панас Мирний, V, 1955, 143); [Йоган:] Пані, пані, та не турбуйтесь. В нас коні добрі, 'їх ніхто не збіжить (Леся Українка, IV, 1954, 242); Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за орлом, — сів спочити (Степан Васильченко, II, 1959, 408).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 439.

Коментарі (0)