ЗБЛІДНУТИ, ну, неш; мин. ч. зблід, ла, ло, мн. зблідли; док.
1. Втратити природний колір обличчя,
стати блідішим. Погонич вибирав з сіна гарбузці й
викидав на шлях. В Балабухи душа неначе вмерла. Він зблід,
потім почервонів, потім знов зблід (Нечуй-Левицький, III, 1956,
28); Побачивши страшного ворога тут же перед собою,
вони [бояри] зблідли й затремтіли (Іван Франко, VI, 1951, 15);
Раптом почулося гарчання собак, тупіт коней.. Ганна
зблідла, нервово підвелася з місця (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи,
1954, 349); Боженко глянув на Савку так грізно, що той
зразу ж зблід (Олександр Довженко, I, 1958, 170);
// Змарніти. Я не
стара. Зблідла з журби (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 268);
Щось останнім часом зблід Олекса на лиці і ночами дихає
хрипло, неспокійно (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 253).
Збліднути як полотно (крейда, смерть, стіна і т. ін.) —
зробитися дуже блідим. Вона зблідла як полотно, й
золоті брови її тепер здавалися темно-бронзовими (Вадим Собко,
Срібний корабель, 1961, 271); — Кажу Марусі: «Чи
ти знаєш, що твій чоловік усе до шинку ходить?» Вона
зблідла як крейда, мовчить (Марко Вовчок, I, 1955, 239);
Василина зблідла як смерть, стояла, згорнувши руки,
і трусилась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 56).
2. перен. Стати світлішим або менш яскравим.
Холодні роси сідають йому на постоли, небо зачервонілось і
зблідли зорі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 331); Свічка зблідла
(Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 43); Промінь на заході зблід,
востаннє затремтів і непомітно розтав (Олесь Донченко, Вибр.,
1948, 151);
// Втратити виразність, барвистість. Мелашка
здалась йому тепер вдвос кращою. Червоний мак на
голові зблід перед її красою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 309);
// Втратити свіжість, яскравість кольору. За шість
років змінилася трохи й картина страшного суду.
Вона вицвіла, рум'янець на щоках в архангелів зблід
(Олесь Донченко, III, 1956, 31).