в означеннях
Тлумачення, значення слова «зблискувати»:

ЗБЛИ́СКУВАТИ, ує, недок.

1. без додатка і чим. Час від часу раптово спалахувати вогнем. Сіре туманисте поле закипало боєм, то тут, то там зблискували, рвучи землю, снаряди (Олесь Гончар, III, 1959, 138); Лунав передзвін молотків, зблискувала голубим вогнем електрозварка, верхолази героїчно боролися з хугою та морозами (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 183);
//  Світити, сяяти переливаючись. Сонце щедро вигріває молоду озимину, обдає багрянцем жовтаву зелень лісів, сліпуче зблискує в павутинні бабиного літа (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 3); За Дінцем вже зблискує Промінь золотий (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 136);
//  Час від часу блищати, виражаючи збудження (про очі). Обличчя [Сашка] тонковиде, очі, сині, веселі, гарячі, так і зблискують (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 42);
//  чим, перен. Набирати час від часу якогось виразу — гніву, веселості, цікавості і т. ін. (про очі). Великі сіро-блакитні, трохи нахабні Фредові очі зблискували гнівом, він чмихав і сопів на всю учительську (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 14).

2. Відбиваючи світло, переливаючись, блищати, яскраво лисніти. Навколо ліхтарів, зблискуючи, грали міріади скалок молодого морозцю (Анатолій Хорунжий, Місто.., 1962, 5); Пролітали машини, сліпучо зблискуючи на поворотах до сонця склом кабін (Олесь Гончар, III, 1959, 316); Чех боявся кинджала, який був у нього в руках. Він не наважувався глянути на лезо, що зблискувало в темряві (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 337).

3. Час від часу при рухові вирізнятися сліпучо-білим або яким-небудь яскравим кольором. На тому штани блискучі, хромові, як у авіатора, на іншому зблискують червоні, мов жар, галіфе (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 520).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 446.

Коментарі (0)