ЗБРУ́Я, ї, жін.
1. Предмети для запрягання або сідлання коней та інших тварин; упряж. Йшли рядками верблюди в блискучій збруї, вкриті червоними покрівцями з золотими торочками (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 37); Рипить у поході збруя — вуздечки й сідла зроблені з міцної волов'ячої шкури (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 462); Чудові вороні і білі коні, з сітками і блискучою збруєю, нетерпляче били копитами (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 257).
2. заст. Спорядження воїна. Турн миттю нарядився в збрую (Іван Котляревський, I, 1952, 278); Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Тарас Шевченко, II, 1953, 43).