в означеннях
Тлумачення, значення слова «збуджувати»:

ЗБУДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗБУДИТИ, збуджу, збудиш, док., перех.

1. тільки док. Перервати чий-небудь сон, змусити прокинутися кого-небудь. — Я ж іду, прощай! — промовив Федір тихо, щоб не збудити сина (Панас Мирний, I, 1954, 309); — Чого ви мене так пізно збудили? — запитав він хрипким зі сну голосом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 7);  * Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить (Тарас Шевченко, II, 1953, 288);
//  збуджено, безос. присудк. сл. За шкільними осиками сходив пізній місяць, похмурий, заспаний, невмитий, непривітний, ніби той невиспаний вартовий, що збуджено його глухої ночі на варту (Степан Васильченко, II, 1959, 338).

2. тільки док., перен. Вивести із стану спокою, застою що-небудь; порушити щось. Моє захоплення — збудити, перебудувати все село — якось прохололо, знітилося (Яків Качура, II, 1958, 80); Висипала на вулицю дітвора і збудила тишу криком та дзвінким сміхом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 27).
 Збудити з задуми — вивести із стану задуми. Борис сидів ані не ворухнувся, і дятел знов почав стукати дзьобом, немов бажав збудити його з задуми (Іван Франко, III, 1950, 85); За кілька хвилин тупотіння кінських ніг по твердій дорозі збудило Емене з задуми (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 286).

3. Викликати, розбурхувати що-небудь (почуття, сили, думки і т. ін.). Ученик [учень], який на завдане питання відповідав занадто швидко й гладко, відразу збуджував його недовір'я (Іван Франко, III, 1950, 30); Люди забували навіть про жертву маврову, такий жаль збуджував до себе Отелло (Олександр Ільченко, Серпе жде, 1939, 233); Збудливий Спочиваєш ти, наш батьку [Т. Шевченко], Тихо в домовині, Та збудила твоя пісня Думки на Вкраїні (Леся Українка, I, 1951, 24); Постріли збудили напружені до краю сили, і Вікторія продовжує йти (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 257).

4. Викликати стан нервового піднесення, підвищеної активності, неспокою; хвилювати кого-, що-небудь. Щось безумовно порочне і хворобливе було в усіх отих гримасах, позах майже всіх постатей, і особливо жіночих, на картинах.. Але тим більш вони вражали і збуджували Павла (Андрій Головко, II, 1957, 411); Гомін маршу, як завжди, збуджує Маковея, Наче крізь величний радісний оркестр пролітає він, ротний соловейко. Йому хочеться співати (Олесь Гончар, III, 1959, 299); По селу шугали найнеймовірніші чутки, збуджували і так схвильованих артільників і гнали їх до громадських стаєнь (Григорій Епік, Тв., 1958, 285); [Кіндрат Антонович:] Заспокойся, доню! Щирою промовою ти збудила мене, збудила серце моє (Марко Кропивницький, II, 1958, 342); Ця тіснота якось збуджувала людей. Вони перемовлялись, встрявали в розмову, ніби давно знайомі (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 267).

5. тільки док., з прийм. до. Спонукати до якої-небудь дії. Його збудила до громадського життя революція (Василь Еллан, II, 1958, 88);  * Образно. Я зараз картину одну пригадав, що серце збудила до бою (Володимир Сосюра, I, 1957, 449).

6. фізл. Викликати подразнення живої клітини чи тканини будь-якого організму. Вони [корені і плоди переступня] дуже збуджують і запалюють слизові оболонки шлунка (Наука і життя, I, 1959, 41).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 454.

Коментарі (0)