в означеннях
Тлумачення, значення слова «збувати»:

ЗБУВАТИ, аю, аєш, недок., ЗБУТИ, збуду, збудеш, док.

1. перех. Продавати що-небудь, когось. Не хвалися, дівчинонько, Червоним намистом! Бо прийдеться-доведеться Намисто збувати, Молодому козакові Тютюн купувати! (Українські народні ліричні пісні, 1958, 508); Вони [монополії США] скуповують по монопольно низьких цінах товари слаборозвинених країн і збувають в них по високих цінах свої товари (Радянська Україна, 13.XI 1954, 4); Збули ми гнідого, прикупили трохи деревини та з хлівця і зіп'яли сяку-таку хижку (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 7);
//  Віддавати кого-небудь кудись, влаштовувати, позбавляючись від утримання, догляду. У селі заможні господарі своїх [дітей] у город збувають. У них хоч є у віщо одягтися, є чим туди доставитись (Панас Мирний, IV, 1955, 249); Правда, в рідні пожила [Люба] недовго: дядько швидко і з вигодою збув її в няньки до Окуня (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 353);
//  рідко. Проводити час, вік і т. ін. — Я піду, звідки прийшов, буду далі вік свій збувати в цісарській службі (Іван Франко, II, 1950, 273).

2. перех. Позбавлятися кого-, чого-небудь якимось чином. Упросились злидні на три дні, та й не збути (Номис, 1864, № 1538); От бачать молодиці, що непереливки, пристали до Явдохи: «Роби, що знаєш роби, а москаля збудь!» (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 12).
Збувати (збути) з рук — позбавлятися кого-, чого-небудь. Він залюбки збув би його [панський одяг] з рук, але що як спитає пан: «А чого це, Корнюшо, не бачу на тобі своїх брюк?» (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 154); Збувати (збути) із світу — доводити до загину, занапащати, знищувати. І хто його [рідний край] хита, із світу збудемо. Ми будем жить (Павло Тичина, II, 1957, 166).

3. перех., чим. Ухиляючись від кого-, чого-небудь, обмежуватися чимось незначним, несуттєвим. [Анна:] Хто ж дозволу на сії речі просить? ..«Дозвольте, пані, стати на коліна». У нас за сеє кожна осміяла б. [Командор:] Як ви привикли все збувати сміхом! (Леся Українка, III, 1952, 365); Мені він здався непевним, і я хотів збути його бурчанням, але мимохіть почав одповідати, довго, з подробицями (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428).

4. неперех. Зникати, переставати бути наявним, переставати існувати. Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (Павло Чубинський, V, 1874, 219); От тільки чому дядько Євлампій звав мене «козак»? Який же я козак? Козаки, оповідав дід, були та збули (Антоненко-Давидович, Крила.., 1959, 16);
//  безос., до чого. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 6).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 453.

Коментарі (0)