в означеннях
Тлумачення, значення слова «збивати»:

ЗБИВАТИ, аю, аєш, недок., ЗБИТИ, зіб'ю, зіб'єш, док., перех.

1. Ударом зрушуючи з місця, перекидати, змушувати падати кого-, що-небудь. Крен палуби такий великий, що, стрибаючи вже в повітрі, вони [крісла] збивають столик і самі з тріском падають на диван (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 397); Важко було йти глибокою водою. До того ж ураганний вітер, що задував збоку, збивав їх [матросів] (Микола Трублаїні, I, 1955, 151); — Перекинеться [відьма] клубком, кинеться тобі під ноги, зіб'є тебе та й щезне (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 170);
//  Ударом, поштовхом скидати кого-, що-небудь з когось, чогось. Навіть не глянувши, старий збиває Алгка з пенька влучним ляпасом по потилиці (Олександр Довженко, II, 1959, 103); Аркадій Валеріанович.. майстерним помахом арапника збиває з Майбороди високу чабанську шапку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 48); За лаштунками співають парубки.. Ой кінь ірже, води не п'є, І не буде пити, Дере вгору голівоньку, Хоче мене збити (Марко Кропивницький, II, 1958, 394);
//  Влучаючи кулею і т. ін., скидати кого-небудь з чогось (вбивши або поранивши). — Давай от що зробимо: зіб'ємо їхнього мотоцикліста (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 307);
//  Влучаючи, уражаючи чим-небудь те, що рухається в повітрі, змушувати падати додолу (птахів, літаки і т. ін.). Качок було так багато, що Лука Тихонович спокусився і влучним пострілом збив двох (Олесь Донченко, III, 1956, 83); — Він залишив палубу есмінця останнім... Літака збив... Він герой, — тихо сказав Шагайда (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 101).
 Збивати (збити) з ніг — ударом, поштовхом змушувати падати кого-небудь. Буря збивала її з ніг, метелиця заліплювала очі снігом (Олесь Донченко, III, 1956, 129); Нетерплячі коні шарпнули убік і мало не збили з ніг Йона (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 239).

2. Ударяючи, відокремлювати частину від чого-небудь; відбивати, стинати. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Панас Мирний, IV, 1955, 11); Як досвідчений скульптор збиває кусочки мармуру, вирізьблюючи бездоганну постать, так і тренер усуває зайві рухи (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 326); — Хтось збив їй [корові] рога? — Та сама обломила (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 122);
//  Ударяючи, відокремлювати що-небудь прикріплене, прибите. Збий цей обруч з діжки (Словник Грінченка);
//  Ударом, поштовхом змушувати падати (плоди, цвіт і т. ін.). Вітер збиває білий цвіт з дерев (Леся Українка, III, 1952, 268); Він ще й красти почав — у садочках. Побіжить оце до кого та й збива яблука або груші (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 18); Павлові не терпілося, й він тичкою чи палицею збивав їх [горіхи] в зеленій шкаралупі (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 33);
//  Струшувати (росу, сніг і т. ін.). Дивлюсь увись, де зорі меркнуть знову, ще не збиває вітер з трав роси... (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 76); Ряженко обмів у сінях віником чоботи, збив шапкою сніг з чумарки (Іван Микитенко, II, 1957, 284).

3. Зменшувати або усувати щось, припиняти вияв чого-небудь. Убігши в пшеницю, забувши про все на світі, ногами і руками збивав [парторг] полум'я (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 363); Прикладали [дівчата] змочені в воді ганчірочки до лоба [Ольги], щоб хоч трохи збити жар (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 189); Дощик в райдузі синій, Збивши спеку з доріг, Слідом нашій машині Три верстви перебіг (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 164).
 Збивати (збити) ціну (плату) — викликати або домагатися зменшення, зниження ціни, плати. Тинялися вони [галицькі емігранти] там цілими гуртами, шукаючи роботи та збиваючи плату нашим робітникам, бо голодному галичанинові що хто хотів, те й давав (Леся Українка, V, 1956, 85); Гнат хитрою мовою і натяками швидко збивав ціну (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 74).
Збивати (збити) оскому (оскомину): а) (тільки док.) охолонути до чого-небудь. — Знаєш, Зінко, ми тебе в бригаді все чекаємо. Коли повернешся? Збила вже оскому? Пора! Скільки ж разом працювали (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 289); б) (кому) відбивати охоту до чого-небудь. [Микита:] Ач, який митець! Мабуть не вспів перезутись, та швидш [швидше] до Одарки?.. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб'ю... (Марко Кропивницький, I, 1958, 64); Збити пиху кому, з кого — змусити стати, зробити кого-небудь скромнішим. — Ще моя дочка небагато хліба переїла, сидячи дома, — одказав Лоза старостам. Це трохи збило пиху Грицькові, осадило його наниз (Панас Мирний, I, 1949, 176); Чи мій різкий тон, що прозвучав, як натяк і виклик.., чи що інше заціпило рота Шухновському, збило з нього пиху (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 235).

4. рідко. Ударом, поштовхом викидати, вибивати що-небудь. Панночка тим часом сіла на найближчу лавку і швидко-швидко збивала з-під ніг камінці хлистом (Леся Українка, III, 1952, 613); Іван.. помчав стрілою темною вулицею, збиваючи ногами каміння (Роман Іваничук, Не рубайте.., 1961, 14); Вибухом вбило пороги, і шлак білими струменями полився з печі (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 17);
//  тільки док., перен. Вибити ворога з зайнятих позицій. Рота Федоренка збила перед собою посилений вночі заслін ворожої піхоти і вдерлася на плечах ворога у передмістя (Яків Качура, Вибр., 1947, 162).

5. Різким рухом зсовувати, пересовувати що-небудь. — Ех! — казав Харитон, збиваючи далеко на потилицю свого синього кашкета (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 28); Окуляри збив [робітник] на лоба: «Непогана перша спроба...» Електричний молот б'є (Ігор Муратов, Лірика, 1954, 59);
//  Зрушуючи, зсовуючи з місця, зморщувати, м'яти що-небудь. Вже давно спав Юрасик, простягнувшись у ліжку, безцеремонно збивши ногами простиню (Яків Баш, Надія, 1960, 91);
//  Порушувати правильність, порядок чого-небудь, у чомусь. «Збити крок!» Йти не в ногу. Інакше міст розхитається й розламається. Така сила ритмічного кроку (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 152).
 Збити набакир див. набакир.

6. Змушувати відходити куди-небудь, відхилятися вбік від напрямку руху. Варта густо оточила їх [положених], збила з дороги на стежку (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 107).
Збивати (збити) з дороги (шляху, курсу і т. ін.): а) змушувати втрачати правильний напрямок руху. Стерновий з переляку покинув штурвал, і хвилі одразу збили пароплав з курсу (Микола Трублаїні, II, 1955, 456); б) змушувати відходити, відхилятися від певних дій, переконань, намірів і т. ін. — Хоч як тремтіла мати над вами, хоч як боялась жандармів, але чи хоч єдиним словом коли-небудь, хоч би натяком — Гришу або тебе — вона намагалась спинити, збити вас з вашого шляху? (Андрій Головко, II, 1957, 588); В обох нас вітрами засмалені лиця. Ніщо нас із курсу в труді не зіб'є (Степан Олійник, Вибр., 1959, 123); Збивати (збити) на манівці див. манівці; Збити коня (коней): а) змусити коня (коней) зупинитися. Пан Бжеський щільно наблизився до козаків і спритно та міцно збив коня (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 17); Вершники на момент круто збили коней і потім з тваринним криком кинулись у різні кінці (Петро Панч, В дорозі, 1959, 36); б) змусити коня (коней) податися назад. Оце заїхав, — і завернуться ніяк: треба, мабуть, збити коня (Словник Грінченка).

7. перен. Змушувати відмовлятися від певного напрямку думок, переконань, здійснення чого-небудь. [Чирва:] Ні, ні, не збивайте мене, одріз добра зброя, а моя рушниця — ще краща (Іван Микитенко, I, 1957, 90); Ти все збивав мене. Ти не пускав В клуб на мічурінські курси! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 96); — Заведеш на чужі краї нашу дитину. Вона не знатиме, що з нами буде, ми не знатимемо, що з нею. І довіку, може, вже не побачимося. — Збили Василя (Панас Мирний, IV, 1955, 208); Зате збити Костя а його думки мало кому вдавалося (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 15);
//  Спрямовувати що-небудь у певний бік. Віденці збивали журнал [«Громадський друг»] в бік «чистої теорії» (Петро Колесник, Терен.., 1959, 318); — Справді, мені видалось, що ви чимсь стривожені, — сказав їй Гонтар. — А знаєте чо’? — нарочито збив мову на жарти Марко Іванович. — Бабське прокинулось (Яків Баш, Надія, 1960, 469);
//  Підбивати на які-небудь учинки; підбурювати. — То ви нас на грабіж збиваєте? (Іван Ле, Україна, 1940, 157);
//  Змушувати втрачати послідовність думки, якої-небудь дії. Коли ж тільки починав я таємну розмову, вона, як навмисне, збивала мене: то носом шморгне, то стусоне під бік свого сусіда (Степан Васильченко, I, 1959, 185);
//  Змушувати помилятися; сплутувати. На таке зведе [Харко], що хоч би тобі тут п'ять дяків співало, то він усіх зіб'є (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 481); [Булава:] Ваш дорожній вигляд мене спочатку був збив. [Ярчук (добродушно):] І правда, я поки що мало схожий на столичну людину (Іван Микитенко, I, 1957, 347); — Наука доказала вже багато: і походження людини, і походження світу. І ніщо не в силі збити цю науку, бо наука — це невгомонна праця розуму, мільйонів розумів... (Мирослав Ірчан, II, 1958, 286).
Збивати (збити) з пантелику (рідко з толку, діал. з пливу): а) викликати замішання в кого-небудь: спантеличувати, дезорієнтувати, заплутувати. Він замість дійової допомоги одержує накази і рескрипти, які збивають з пантелику й заважають діяти в його умовах і становищі (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 96); Зайчиха як почала петляти по лісі туди-сюди — і зовсім збила їх з пантелику. Цього разу мисливці нікого не вбили (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 36); Довго слідчий намагався збити з толку молодих революціонерів (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 96); Усі одного зіб'ють з пливу (Словник Грінченка); б) змушувати кого-небудь поводити себе, діяти нерозумно. [Палажка:] Не дуже ти вбивай на того красня — Івана, — то непутяща людина: добра він тобі не принесе, а тілько зіб'є з пантелику (Панас Мирний, V, 1955, 223); — Романе, яких я дівчат бачив у Таланті! — ..Гляди, хлопче, щоб ті пави не збили тебе з пантелику... (Олесь Гончар, I, 1954, 273); Збивати (збити) з пуття кого — підбурювати на погані вчинки, псувати морально. Може, справді, чиїсь солодкі уста збили з пуття отого вбивцю, для якого вбивство вже навіть не ремество, а звичка? (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 267); Збивати (збити) з розуму (глузду) — зваблювати, спокушати; штовхати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, Дівчину з розуму збив? (Павло Грабовський, I, 1959, 607); [Наталя:] То спитайте його: чи я йому що роблю? [Шкандибиха:] Буде й того... Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Панас Мирний, V, 1955, 45).

8. Ударом, тертям стирати що-небудь. — Хто збив той напис, чи сперечник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Леся Українка, I, 1951, 252);
//  Ударяючи, стираючи, псувати (інструмент, деталь і т. ін.);
//  Стоптуючи, псувати (підошви, підбори, взагалі взуття). Ви [піднявшись на літаку] залишили під собою те, на чому кілька десятків років збивали підметки, натирали мозолі (Остап Вишня, I, 1956, 208); Чимало вже змінив [гармоніст] робіт за вік свій невеликий, в путях чимало збив чобіт і жовтих черевиків (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 14);
//  Ударяючи або тручи об що-небудь, ушкоджувати, зранювати (руки, ноги, шкіру на тілі і т. ін.). Збивав я пальці й рани пилом, гарячим пилом присипав (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 31); Збити шию волові (Словник Грінченка); Де є камінь такий на шляху, щоб на нього не збили ми ноги? (Леся Українка, I, 1951, 291). Збивати Збивати (збити) ноги — натомлювати, натруджувати ноги. [Луїза:] А ви якого дідька робите? хреститесь отут та молитесь, а я собі ноги збиваю за одним однісіньким горнятком маслянки (Леся Українка, IV, 1954, 251).

9. розм., рідко. Бити, ударяти чим-небудь по чомусь або одне об одне. Тимко щулився від вранішньої прохолоди і, щоб зігрітися, збивав батогом святу землицю (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 90); Чути було, як козаки збивали померзлі руки, десь, видимо, танцював якийсь навприсядки (Іван Ле, Наливайко, 1957, 53);
//  Молотити. — І не подавиться, клята! — казали одрадяни, слухаючи про те, що вона [молотарка] за день по сто кіп збиває (Панас Мирний, IV, 1955, 248); Не встиг він збити й десяти снопів, як почув — скрипнула його старенька хвіртка (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 159);
//  Ударяючи, пригинати до землі, витолочувати, псувати посіви, городину, траву. Всі жита грозою збило; Полягла трава... (Павло Грабовський, I, 1959, 61);
//  Стоптуючи, перетирати, м'яти що-небудь. Коні копитами збивали сніг (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 81);
//  Прати праником. Між вербами незабаром затріщав праник.. Секлета стояла на камені й збивала полотно (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 217).

10. Певним способом виготовляти або обробляти що-небудь;
//  заст. Робити густішим, рівнішим готове домоткане сукно, обробляючи його в спеціальному пристрої. Сукновальня... Чого вона стоїть?.. Прийшлося тобі сукно збити і пхайся.. аж он на Сулу (Панас Мирний, I, 1954, 198).
 Збити олію — видавити, добути олію з насіння. — Олія кінчається... — В мене є ще трохи насіння. Треба збити, — вставила Марія (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 20).

11. тільки док. Сильно побити кого-небудь. — Збив [пан] мене — курці ніде клюнути!.. (Панас Мирний, III, 1954, 164); Якщо доля скарає мене І тернисту простелить путь, Моє серце й на мить не здригне, Хоч камінням мене хай зоб'ють (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 305).

12. Прибивати що-небудь одне до одного. Він розколював ножем сухі очеретинки, збивав їх гвіздочками, а потім кожну очеретинку обмотав червоним папером (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 52); Він уже збив зрублене дерево в тугий сплав (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 31);
//  Виготовляти що-небудь з окремих частин, прибиваючи їх одну до одної. Вилізши з-під завалу, бійці кинулись у воду і за уламками човнів і барж почали збивати плота (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 49); [Галі:] Цей Волошин навіть звичайну драбину не може збити, щоб не внести туди щось нове (Яків Баш, Дніпр, зорі, 1953, 41);
//  розм., рідко. Будувати (про житло). От мені на очі викидають, що в нас хати нема, у сусідах живемо. — Щоб, — кажуть, — їм збити хоч такісіньку! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 433); — Лісництво у нас потроху виписує людям дерево, то й зіб'єте собі якусь хавіру [хатку] (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 27).

13. Ударами, поштовхами складати, з'єднувати що-небудь докупи, в одне ціле. Каминецький збив ногою стружки в один кут і ліг на них горілиць (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 283); На дорозі знайшли клапоть свіжого, запашного сіна. Учитель мовчки нагнувся. Збив сіно в сніпок, зв'язав перевеслом і взяв під пахву (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 18);
//  Змушувати збиратися в одному місці, зганяти докупи. Вартові солдати хвилювались, підганяли етапників, збивали їх у тісну юрбу, лаялись (Олесь Донченко, III, 1956, 41); Пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги і зібрав до волості (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 267); Колони збили докупи і погнали в каменоломню (Іван Сенченко, Опов., 1959, 223);
//  Об'єднувати, згуртовувати (людей); створювати (організацію, загін і т. ін.). Прийшла енергійна людина, стала на чолі комуністів, перевернула все: збила актив, зібрала, запалила комсомольців (Остап Вишня, День.., 1950, 55); Обговорювали [керівники] деталі великого плану, намічали людей, з яких би можна збивати міцну організацію (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 13); З батьком твоїм збили ми партизанський загін (Леонід Первомайський, I, 1958, 287);
//  Нагромаджувати, збирати (гроші, майно і т. ін.); створювати достатки. — Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! — обізвався знов Онуфрій. — Як закінчиться, то нащо гроші збивати? (Ольга Кобилянська, II, 1956, 49); Панки збивали маєтки на дурних наших процесах, а ми пеклися по судах, як оті нетлі у каганцях (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 300); Тепер мені стало ясно, що тягнуло цього кремезного, хитрого діда, що серед лихих обставин умів збити собі достатки, до його химерного старого товариша (Степан Васильченко, I, 1959, 146).
 Збивати копійку (копійчину) — збирати, відкладати гроші. [Петро:] Скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! (Іван Котляревський, II, 1953, 34); Він зіб'є якусь копійчину бувало Й чотири сеанси просидить в кіно (Леонід Первомайський, II, 1958, 310).

14. Ударами, поштовхами перемішувати, здіймати хвилі, збовтувати (воду або іншу рідину). На березі купались діти і збивали воду, аж піна стояла на ній (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 41); Чого ж вода каламутна, Чи не хвиля збила? (Українські народні ліричні пісні, 1958, 279);  * Образно. Збив лісну тишу крилами нічний птах (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 46);
//  Легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м'яким, пухким, пишним. Груня проворно, догідливо збиває свекрусі подушки (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 221); Зіб'є [Вітя] кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло (Степан Васильченко, II, 1959, 180);
//  Ударами, поштовхами здіймати, утворювати куряву, піну і т. ін. Маріора сіла — і коні, зігнувши від натягнених віжок шиї, помчались вулицею, збиваючи цілу хмару куряви (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 187); Пароплав «Аргонавт», збиваючи піну колесами, з страшенним гуркотом відпливає від Одеси на Миколаїв (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 44);
//  кул. Перемішуючи, сколочуючи яку-небудь масу, робити її пінистою. Каструлю з яблучним пюре ставлять на лід і збивають [пюре] дротяним віничком (Українські страви, 1957, 282); Збивати білки;
//  кул. Сколочуючи певну масу, виготовляти що-небудь (масло, крем, мус і т. ін.). — А це ще маслечка трохи, сама збила, і медку в баночці, візьми (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 238).

15. розм. Зчиняти що-небудь, супроводжуване галасом, шумом (бійку, сварку і т. ін.). Він, ніколи із-за тих грошей не робив крику, не збивав бучі, боячися зрадитись перед людьми, що має багато грошей (Іван Франко, VII, 1951, 83); — Зчинила [Одарка] такий крик-ґвалт, що з другого двору пани почули і прибігли на той лемент. — Що тут таке? Чого ви, вражі сини, бійку збили? (Панас Мирний, IV, 1955, 167).

16. тільки док., діал. Розбити. Відносив її одіж до шафи, держачи в протягнених руках, обережно, буцім якусь скляну посуду, що боявся, аби її не збити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 439).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 429.

Коментарі (0)