Словник української мови

ЗДАЛЕКА, рідко ІЗДАЛЕКА, присл. З далекої відстані, віддалік. Ох, щось біліє здалека на морі! Вітрила то, чи тільки піна хвиль? (Леся Українка, I, 1951, 415); У Рябченка були добрі очі: придивившися, пізнав іздалека, що то Зінько (Борис Грінченко, II, 1963, 387); В ранковій імлі зблизька і здалека вимальовувались громаддя будинків-велетнів (Юрій Яновський, I, 1958, 628);
//  З віддаленої місцевості. Жив у тій хаті Охрім Поліщук із жінкою. Вона була здалека взята (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Ці кілька десятків робітників.. прийшли -здалека на чужину заробляти щоденний хліб (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 296).
♦ Починати (почати, заходити, зайти) здалека — не одразу говорити про суть справи. — Да, кожного з нас щось жде у житті, — здалека і загадково починає Терентій і цим одразу насторожує допитливі очі Омеляна (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 118).