ЗДАЛЕКА, рідко ІЗДАЛЕКА, присл. З далекої
відстані, віддалік. Ох, щось біліє здалека на морі! Вітрила
то, чи тільки піна хвиль? (Леся Українка, I, 1951, 415);
У Рябченка були добрі очі: придивившися, пізнав іздалека,
що то Зінько (Борис Грінченко, II, 1963, 387); В ранковій імлі
зблизька і здалека вимальовувались громаддя
будинків-велетнів (Юрій Яновський, I, 1958, 628);
// З віддаленої
місцевості. Жив у тій хаті Охрім Поліщук із жінкою.
Вона була здалека взята (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Ці кілька
десятків робітників.. прийшли -здалека на чужину
заробляти щоденний хліб (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 296).
♦ Починати (почати, заходити, зайти) здалека — не
одразу говорити про суть справи. — Да, кожного з нас
щось жде у житті, — здалека і загадково починає
Терентій і цим одразу насторожує допитливі очі Омеляна
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 118).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 531.