в означеннях
Тлумачення, значення слова «здержувати»:

ЗДЕРЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДЕРЖАТИ, жу, жиш, док., перех., розм.

1. Зупиняти на ходу кого-, що-небудь, затримувати, уповільнювати чий-небудь рух і т. ін. Я мав нечоловічу силу; кулаком, як довбнею, вбивав вола, здержував у млині шестірню (Олекса Стороженко, I, 1957, 349); За хвилину заторохтіли колеса, і Замфір, ледве здержуючи гарячі коні, заїхав під хату новим, на залізних осях, мальованим возом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 187); Кайдаш скочив з війя, побіг за волами, спиняв їх, бив пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержати воза (Нечуй-Левицький, II, 1956, 317);
//  Утримувати від яких-небудь дій, вчинків. П'яний додому вертався [Яків], лаявся, колотився.. І батько не здержував сина, не можна було і здержати його (Панас Мирний, I, 1954, 235); Хотів закричати Матвій, хотів признатися, кинутись рідним в обійми. Але якась таємна цікавість здержувала його (Мирослав Ірчан, II, 1958, 309).
Здержувати (здержати) руку — утримувати себе від фізичної розправи над ким-небудь. Інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином (Панас Мирний, II, 1954, 52); Здержувати (здержати) себе — те саме, що здержуватися 2. Вона була незвичайно рада і ледве здержала себе, щоб не виявити своїх радощів (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 115); Здержувати (здержати) язика — утримуватися від бажання сказати зайве. Мотря вже сердито поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика (Нечуй-Левицький, II, 1956, 284).

2. Не давати чому-небудь виявлятися повною мірою, приглушувати що-небудь у собі. Микола неначе загарчав, ледве здержуючи голос і лайку в горлі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 214); До пори до часу він здержував свій гнів (Іван Франко, VI, 1951, 28); Дівча притиснуло руки до уст, щоб здержати голосне хлипання (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 16); Горпина не може здержати регіт, Кость хусткою затуляє їй рот (Степан Васильченко, III, 1960, 169).
Здержувати (здержати) серце — не виявляти почуттів; стримуватися. Було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся (Марко Вовчок, I, 1955, 102).

3. також без додатка. Протистояти натискові кого-, чого-небудь. В час одчайдушних намагань німців видертись із Корсунь-Шевченківського казана, його частина здержувала ворога якраз у шийці зашморгу (Юрій Смолич, III, 1959, 446); В трупах вражих вся дорога. Здержуй звірів якомога! Всіх би знищить і змести! (Павло Тичина, II, 1957, 101); Коломийки Куликові, Де вас друкувати? Як вода з колес млинкових, Плинуть — не здержати (Василь Еллан, I, 1958, 126);
//  із запереченням не. Не витримувати чого-небудь. Не здержало старе матернє серце: упилося синовим горем — і... як сніп, повалилася мати додолу (Панас Мирний, I, 1954, 361); Не здержав він і його смілого погляду, понурився і назад одступав... (Олекса Стороженко, I, 1957, 338).
 Здержувати (здержати) атаку (наступ і т. ін.) — не давати кому-небудь можливості атакувати, наступати. — А які вісті з фронту, Дмитре Захаровичу? — Наші стійко здержують атаки, знекровлюють ворога (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 199).

4. Бути в силі тримати яку-небудь вагу, утримувати що-небудь на (в) собі. [Ізоген:] Тебе не можуть замінити діти. Ти в нас тепер немов наріжний камінь, ти здержуєш усю будову нашу (Леся Українка, III, 1952, 296); Мельників план був дуже простий: зв'язати невеличкий пліт, аби міг здержать двоє людей — і в темну ніч, ховаючись від козаків, переплисти у плавні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 354); Не для розбещених римуєш ти, Аспазій, Та й не для хлопчиків, що тільки двічі два В них може здержати безсила голова (Максим Рильський, I, 1960, 253).
Здержати слово (обіцянку) — виконати обіцяне. Краще не обіцяти, як слова не здержати (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 168).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 534.

Коментарі (0)