ЗДЕРЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДЕРЖАТИ, жу, жиш, док., перех., розм.
1. Зупиняти на ходу кого-,
що-небудь, затримувати, уповільнювати чий-небудь
рух і т. ін. Я мав нечоловічу силу; кулаком, як довбнею,
вбивав вола, здержував у млині шестірню (Олекса Стороженко, I,
1957, 349); За хвилину заторохтіли колеса, і Замфір,
ледве здержуючи гарячі коні, заїхав під хату новим, на
залізних осях, мальованим возом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 187);
Кайдаш скочив з війя, побіг за волами, спиняв їх, бив
пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержати
воза (Нечуй-Левицький, II, 1956, 317);
// Утримувати від
яких-небудь дій, вчинків. П'яний додому вертався [Яків],
лаявся, колотився.. І батько не здержував сина, не
можна було і здержати його (Панас Мирний, I, 1954, 235); Хотів
закричати Матвій, хотів признатися, кинутись
рідним в обійми. Але якась таємна цікавість здержувала
його (Мирослав Ірчан, II, 1958, 309).
♦ Здержувати (здержати) руку — утримувати себе
від фізичної розправи над ким-небудь. Інша мачуха
здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не
вміла здержувати над рідним сином (Панас Мирний, II, 1954,
52); Здержувати (здержати) себе — те саме, що
здержуватися 2. Вона була незвичайно рада і ледве здержала
себе, щоб не виявити своїх радощів (Нечуй-Левицький, IV, 1956,
115); Здержувати (здержати) язика — утримуватися
від бажання сказати зайве. Мотря вже сердито
поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 284).
2. Не давати чому-небудь виявлятися повною мірою,
приглушувати що-небудь у собі. Микола неначе
загарчав, ледве здержуючи голос і лайку в горлі (Нечуй-Левицький, II,
1956, 214); До пори до часу він здержував свій гнів
(Іван Франко, VI, 1951, 28); Дівча притиснуло руки до уст, щоб
здержати голосне хлипання (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 16);
Горпина не може здержати регіт, Кость хусткою
затуляє їй рот (Степан Васильченко, III, 1960, 169).
♦ Здержувати (здержати) серце — не виявляти
почуттів; стримуватися. Було мене й б'ють (бодай не
згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь
трохи — і сміюся (Марко Вовчок, I, 1955, 102).
3. також без додатка. Протистояти натискові кого-,
чого-небудь. В час одчайдушних намагань німців видертись
із Корсунь-Шевченківського казана, його частина
здержувала ворога якраз у шийці зашморгу (Юрій Смолич, III, 1959,
446); В трупах вражих вся дорога. Здержуй звірів
якомога! Всіх би знищить і змести! (Павло Тичина, II, 1957, 101);
Коломийки Куликові, Де вас друкувати? Як вода з колес
млинкових, Плинуть — не здержати (Василь Еллан, I, 1958,
126);
// із запереченням не. Не витримувати
чого-небудь. Не здержало старе матернє серце: упилося синовим
горем — і... як сніп, повалилася мати додолу (Панас Мирний,
I, 1954, 361); Не здержав він і його смілого погляду,
понурився і назад одступав... (Олекса Стороженко, I, 1957, 338).
Здержувати (здержати) атаку (наступ і т. ін.) — не
давати кому-небудь можливості атакувати, наступати.
— А які вісті з фронту, Дмитре Захаровичу? — Наші
стійко здержують атаки, знекровлюють ворога (Іван Цюпа,
Назустріч.., 1958, 199).
4. Бути в силі тримати яку-небудь вагу, утримувати
що-небудь на (в) собі. [Ізоген:] Тебе не можуть
замінити діти. Ти в нас тепер немов наріжний камінь,
ти здержуєш усю будову нашу (Леся Українка, III, 1952,
296); Мельників план був дуже простий: зв'язати
невеличкий пліт, аби міг здержать двоє людей — і в темну
ніч, ховаючись від козаків, переплисти у плавні (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 354); Не для розбещених римуєш ти, Аспазій,
Та й не для хлопчиків, що тільки двічі два В них може
здержати безсила голова (Максим Рильський, I, 1960, 253).
♦ Здержати слово (обіцянку) — виконати обіцяне.
Краще не обіцяти, як слова не здержати (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 168).