ЗДІЙМАТИ, аю, аєш, недок., ЗДІЙНЯТИ, здійму, здіймеш; мин. ч. здійняв, няла, ло; док., перех.
1.
Переміщати що-небудь знизу вгору. Ухопивши її на руки,
здіймав [Василь] угору (Панас Мирний, V, 1955, 113); От уже
й виноградник видніється оддалік, а на ньому
метушаться люди, високо здіймаючи оберемки зрубаної лози
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 216); Йшли й співали люди праці
І здіймали догори В грізнім гулі демонстрацій
Робітничі прапори (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 131); Він влітав
на грімкі дошки [мосту] перший, погрозливо здійнявши
над головою важкий, з китицями, батіг (Олесь Гончар, III,
1959, 202);
// безос. Виступа [Хапко], а самого наче
угору здіймає — здається, ось зараз птахом зніметься і
полетить (Марко Вовчок, VI, 1956, 277);
// Високо здимати,
розширюючи, збільшуючи в обсязі, розмірі. Вал котився
скоро, наче вихор, Здіймав воду рівно з берегами (Іван Франко,
XIII, 1954, 347); Як ушкварить [Ілько] навприсядки,
то таку пилюку здійме, ніби два табори циган на
батогах б'ються (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30);
// рідко. Брати,
піднімати з землі, підлоги і т. ін. З книжки щось
випало, — вона нахилилася здійняти (Леся Українка, III, 1952,
586).
♦ Здіймати (здійняти) зброю (меч, сокиру і т. ін.) —
те саме, що Піднімати (підіймати, підняти, підійняти)
зброю (меч, сокиру і т. ін.) (див. піднімати) [Жірондист:]
Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото
цезарських тріумфів. (Задумується). Не думав він про
се, меча здіймавши (Леся Українка, II, 1951, 164); Вона
[поезія] — це гармонійний спів, Дух злагоди і миру... Та
проти хижих паліїв Вона здійма сокиру (Максим Рильський,
III, 1961, 135); Здіймати (здійняти) на багнети (на
багнет) — заколювати, убивати багнетом; Здіймати
(здійняти) чарку (келих і т. ін.) — те саме, що Піднімати
(підіймати, підняти, підійняти) чарку (келих і т. ін.)
(див. піднімати). За край, де світ узріли ми,
Зазнали щастя змалку, Покоштували втіх дітьми,
Здіймаю повну чарку! (Павло Грабовський, I, 1959, 275); Тільки як
здійняли тост за молодих артистів, він обернувся й до
Насті з чаркою (Леся Українка, III, 1952, 586).
2. Підводити, підносити (руки, голову і т. ін.)
Помандрував козаченько 3 Лубен до Прилуки. Ой,
плакала дівчинонька, Здіймаючи руки (Укр.. лір. піспі,
1958, 76); Гадюка часом перепливала єрик хвилястими
рухами, здіймала голову, поважно хитала нею з боку на
бік (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 361); Їде [горянин] без тривоги,
чоло здійнявши в синь тонку (Володимир Сосюра, II, 1958, 347);
//
Піднімаючи, підносячи що-небудь, височіти, вирізнятися на
фоні чогось. Величезний віковий дуб, що колись самітно
здіймав над лісом свою круглу кучеряву шапку, .. був
зламаний бурею (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 49);
// перен.
Возвеличувати кого-, що-небудь. Як пісня України, ти
[Т. Шевченко] ідеш І в серце входиш кожному народу,
До світових, далековидних веж Підносиш честь Богданового
роду, Здіймаєш славу нашої землі (Агата Турчинська, Земле
моя.., 1961, 4).
♦ Здіймати (здійняти) очі (погляд) — те саме, що
Знімати (зняти) очі (погляд) (див. знімати). До неба
погляд він здійма, щоб там знайти собі відраду (Павло Грабовський,
I, 1959, 207); Вона здіймає на мене очі, і в їх сірій безодні
прискають на всі боки промінчики здивування і глуму
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 249); Здіймати (здійняти) руку
див. рука,
3. Примушувати вставати, зрушувати з місця. Він
штурхав ціпком кабанів, здіймав їх на ноги і мацав
хребти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 51);
// перен. Підбурювати
проти кого-небудь, спонукувати до якихось дій.
[Храпко:] Одному баки заб'єш, другому — поперечиш, —
тільки всіх проти себе здіймеш, та й годі
(Панас Мирний, 1955, 173).
4. Підвищувати рівень, посилювати якість, тон
і т. ін. чого-небудь. В хаті.. температура стояла між
8° і 9°, і навіть самовар, лампа.. та піч не могли
здійняти її вище (Леся Українка, V, 1956, 218).
♦ Здіймати (здійняти) голос — говорити підвищеним
тоном. [Любов (гнівно, здійнявши голос):] Ідіть
від мене краще, не ставайте між нами (Леся Українка, II,
1951, 75).
5. Діставати, брати зверху або з поверхні чого-небудь
те, що там стоїть, лежить, висить і т. ін. — Килино! Чи
не пора кашу здіймати? — Ще трохи не впріла, —
відказала Килина (Панас Мирний, III, 1954, 352); Василинка ж
уже несе на стіл миски і ложки, здіймає настільник
(Михайло Стельмах, II, 1962, 74); Дід Овксентій потихеньку
здійняв косу. На стіні без кісся висіла (Олександр Ковінька, Кутя..,
1960, 67); * Образно. Вітрець тихо росу ранню 3
травиці здіймає (Іван Манжура, Тв., 1955, 61).
♦ Зірки з неба здіймати див. зірка.
6. Скидати з себе чи з когось що-небудь надіте,
пов'язане і т. ін. — Біжи, коню, дорогою, Степовою,
широкою, Щоб татари не піймали, Сіделечка не здіймали
(Українські народні ліричні пісні, 1958, 474); Панас виводить Марусю
з посаду й ставить серед світлиці. Старша дружка
здіймає з неї кибалку з квітками, стрічками й віночки
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 431); Навіть крізь рукавички, яких
лакей не здіймав ні на хвилину, відчувався холод наче
закостенілих пальців (Юрій Смолич, I, 1958, 67); Здійняв
[мужик] з себе ремінний поясок, прив'язав його корові
до рога: прошу, ведіть (Лесь Мартович, Тв., 1954, 249); Він
здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати
їх хусткою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 225).
Здіймати (здійняти) шапку (бриля і т. ін.): а)
вітаючися з ким-небудь, скидати головний убір. — Парубки,
як молоді дубчаки, пишні й горді — йдуть повз пана
й шапки не здіймають (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255); б) (перед
ким — чим і без додатка) скидаючи головний убір,
виражати свою повагу до кого-небудь, складати шану
комусь. І усміхнуться їм брати так тепло, радісно
й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи
шоломи перед геройством тих, хто впав (Володимир Сосюра, II, 1958,
492).
7. Зрізуючи, зрубуючи, спилюючи і т. ін., видаляти
з поверхні те, що покриває що-небудь або становить
верхній шар чогось. Рукою пестить [Даліла] кучері ті
чорні, А в другій гостреє залізо має, Одною кучері до
себе любо горне, А другою їх з голови здіймає (Леся Українка, I,
1951, 336); — От, як в майстерні щось виточуєш або
стружеш — усім тілом розумієш, що це останній пруг
чи стружку здіймаєш (Михайло Стельмах, II, 1962, 178).
♦ Здіймати (здійняти) голову — те саме, що
Знімати (зняти) голову (див. знімати). — Ой, пустіть
мене, пустіть! Або з мене голову здійміть!
Змилуйтеся! Мучите мене нащо й про що? (Марко Вовчок,
I, 1955, 268); Здіймати (здійняти) шкуру див. шкура.
8. розм. Збивати (пострілом, ударом і т. ін.). — Я ось його зараз здійму, — цілить він в офіцера (Григорій Епік, Тв., 1958, 368).
9. Звільняти від чого-небудь (звичайно від того, що мучить, непокоїть, завдає прикрощів). Знахар той, славили, такий був здатний, що всяку хворобу здіймав з недужого, як паутипу [павутину] з стінки (Марко Вовчок, VI, 1956, 274); Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не вменшали злості (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 195); [Міріам (падає навколішки):] О, горе! Впала вже на мене кара, і вже її ніхто не здійме з мене! (Леся Українка, II, 1951, 112).
10. У сполуч. з абстр. ім. означає: починати
яку-небудь дію, виражену цим іменником. [Гапка:] Це
Карпо за Домаху здійма колотнечу! (Марко Кропивницький, II, 1958,
166); Жовніри.. безладно бахкали в повітря, ще більше
здіймаючи паніку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 91); Залітали
комарі й до палат, здіймали такий дзвін.., що ні про
який сон ж могло бути й мови (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961,
110); Ми здіймали вдвох такий галас, що бабуся
прибігала з кухні (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 27); Навмання через
городи бігли собаки, ще здалеку здійнявши несамовитий
гавкіт (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 340);
// Заводити, затівати
(розмову, річ, мову і т. ін.). Та незабаром гості знову
Здіймають запальну розмову (Пушкін, Є. Онєгін, перекл.
Рильського, 1949, 131); Здіймав [Остап] річ про
те, що пора вже висунути шию з панського ярма (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 339); Я ждав... Що ти до мене здіймеш мову, і
Ласкаво виявиш привіт (Павло Грабовський, I, 1959, 215);
// Збуджувати,
викликати (думки, почуття і т. ін.). Дайте мені
того живого вогню, що ним ви пропікаєте людські душі,
чаруєте серце й здіймаєте цілий рій думок та гадок
(Панас Мирний, IV, 1955, 315); Скоро зійде зоря калинова,
лине сяйво з очей юнаків, і здіймає Олега промова у серцях
їх невиданий гнів (Володимир Сосюра, II, 1958, 485);
// Порушувати
(питання, справу і т. ін.). Може, таким способом хто-небудь
і зверне на осю справу увагу та й здійме питання
в Думі... (Панас Мирний, IV, 1955, 367); [Люцій:] Та не
для себе я здійняв сю справу, а для невинного Руфіна
(Леся Українка, II, 1951, 448).
♦ Здіймати (здійняти) на глум див. глум.
11. розм., рідко. Точно відтворюючи, копіюючи, переносити на щось розміри, форму і т. ін. чого-небудь. А це зараз прийдуть мене забирати, щоб здіймати з мене гіпсову модель (Леся Українка, V, 1956, 264).
12. розм., рідко. Те саме, що фотографувати. Вид на хутірську балку і на близькі ліси чудовий. Фотя з Мишею і там дещо здіймали, але я ще їх знімків не бачила (Леся Українка, V, 1956, 245); Я сказав старості, що незабаром приїду до них з такою машинкою, що нею портрети здіймають (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255).
13. рідко. Проймати, охоплювати (про почуття). Мене
здіймав страх при самій думці, що мені треба буде йти
через той густий, темний ліс (Іван Франко, VII, 1951, 394).
♦ Як рукою здійме (здійняло) що, безос. — що-небудь
раптово і безслідно зникне (зникло). — А може, ти
заслаб, товаришу начальник? Ну, ходім же, годі тобі
очима світить у пітьмі. Вип'ємо почарці, і все як рукою
здійме (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 139).