ЗДРИГАТИ, аю, аєш і рідше ЗДРИГУВАТИ, ую,
уєш, недок., ЗДРИГНУТИ, ну, неш, док. Те саме, що
здригатися. Худі плечі [Ганни] гостро настовбурчились,
здригаючи під збитою хусткою (Іван Микитенко, II, 1957, 71);
Почав [Лушня] цокотати зубами та здригувати, буцім
справді змерз (Панас Мирний, I, 1949, 313); Василь аж здригнув
після такого слова (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78); І, знаменуючи
безсмертя комсомолу, Який у битвах не здригне ніде,
Крізь боротьби складну житейську школу Новий Корчагін
в наші лави йде! (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 78);
Клекоче бій. Здригає знов і знову від гуркоту шаленого
земля (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 385).
♦ Не здригне рука чия, у кого — те саме, що Не
здригнеться руки (див. здригатися). Рубаючи катів
без жалю, без упину, хай не здригне рука червоного бійця!
(Володимир Сосюра, II, 1958, 239).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 549.