Словник української мови

ЗДРИГАТИ, аю, аєш і рідше ЗДРИГУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДРИГНУТИ, ну, неш, док. Те саме, що здригатися. Худі плечі [Ганни] гостро настовбурчились, здригаючи під збитою хусткою (Іван Микитенко, II, 1957, 71); Почав [Лушня] цокотати зубами та здригувати, буцім справді змерз (Панас Мирний, I, 1949, 313); Василь аж здригнув після такого слова (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78); І, знаменуючи безсмертя комсомолу, Який у битвах не здригне ніде, Крізь боротьби складну житейську школу Новий Корчагін в наші лави йде! (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 78); Клекоче бій. Здригає знов і знову від гуркоту шаленого земля (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 385).
♦ Не здригне рука чия, у кого — те саме, що Не здригнеться руки (див. здригатися). Рубаючи катів без жалю, без упину, хай не здригне рука червоного бійця! (Володимир Сосюра, II, 1958, 239).