ЗДУШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДУШИТИ, здушу, здушиш, док., перех.
1. Щільно, міцно стискувати,
здавлювати. Кирило здушив в руці [ганчірку] і,
підважуючи дошку, всунув під ґанок (Мирослав Ірчан, II, 1958, 86);
Лаговський.. несподівано й несвідомо так здушив її
[руку], що Володимир аж скрикнув (Агатангел Кримський, А.
Лаговський, І, II, 1905, 223); * Образно. Сон м'яко здушує
груди, кладе на лице лапу і тягне назад у ліжко (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 252);
// Тісно обступаючи з усіх боків,
стискувати, обмежувати в просторі. Ось налягли здобичники,
тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами
та булавами... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 185); * Образно.
Дощовими хмарами здушувало нічну темряву (Іван Ле,
Хмельницький, I, 1957, 270).
2. Викликати відчуття хворобливого стискання (в
горлі, голові, грудях і т. ін.). Нічого вже не можна
зрозуміти, — сон навалюється, м'який, волохатий, і сльози
здушують горло... (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 209); Йому
стало холодно. Задріботіли зуби, тоскний біль здушив
йому голову (Іван Микитенко, II, 1957, 216);
// безос. Здушило
матері в грудях (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 7);
// перен.
Викликати відчуття пригніченості, душевного болю.
Серце біль здушив (Іван Франко, X, 1954, 68).
3. перен. Не давати виявлятися чому-небудь, затамовувати якесь почуття. Стара змовкла, здушуючи в собі ридання (Дмитро Бедзик, Дніпро... 1951, 144); В грудях Погиби прокинулась давня гіркота, але він одразу ж вдушив її (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 267).