в означеннях
Тлумачення, значення слова «здичілий»:

ЗДИЧІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до здичіти. То здобичники, здичілі в нетрях, обідрані, голодні, чигають на чумацьке добро, вичікують слушного часу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 184).

2. у знач. прикм., перен. Те саме, що здичавілий 3. Він явився попом, але попом здичілим, диваком та відлюдьком, що довгі літа жив у горах (Іван Франко, VII, 1951, 14);
//  Який виражає здичіння. Великі, здичілі, жадібні очі [батька] повисли на устах.. жандарма (Ольга Кобилянська, III, 1956, 453).

3. у знач. прикм., перен. Дикий, скажений. Тривожні, здичілі крики неслися з міста на мене (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 361).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 538.

Коментарі (0)