Словник української мови

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 537.

Коментарі (0)

ЗДИ́ХАТИ 2, здихаю, здихаєш і здишу, здишеш, док., діал., перев. з часткою не. Віддихатися. Старий Федір дивом здивувався, а Марина від дива й не здише! (Панас Мирний, IV, 1955, 225).

ЗДИХА́ТИ 1, аю, аєш, недок., ЗДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. здох, ла, ло; док. Дохнути, гинути (про тварин). — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові. — Дивився, як там Лев здиха, Аж ген у тій діброві! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 41); Здихає за селом наштихий кінь гнідий... (Володимир Сосюра, I, 1957, 59); Почалося від того, що у старої Василихи здохла корова (Іван Франко, IV, 1950, 29);
//  вульг. Помирати (про людину). — Ну, здихай, ераг тебе бери з усім кодлом, хіба мені що? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 28); Та прийшлось цьому вояці [Денікіну] Під ударами тікать І, як битому собаці, Десь в Америці здихать (Степан Олійник, Вибр., 1959, 373); Ти ось що... Ти скажи... Здохнеш скоро? (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 86).
♦ Бодай (щоб) він (ти, вона, воно, вони) здох (здохла, здохло, здохли); Нехай він (ти, вона, воно, вони) здохне (здохнеш, здохнуть) — лайливий вираз. Проклятий кабанище Верещить, бодай він здох! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 201); Розплющить Дмитро сонні очі, глипне на телятко, схопить в руки батога та: — А куди ж то ти, щоб ти йому здохло! (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 11); Хоч здохни — про марні зусилля, намагання. «Постривайте, я щось скажу». «Почуєм, почуєм, Та не бреши, бо, хоч здохни, Брехня не поможе» (Тарас Шевченко, I, 1951, 91); Щось [велике] у лісі здохло див. ліс.

ЗДИХА́ТИ 2, аю, аєш, недок., ЗДИХНУ́ТИ, ну, неш, док., діал. Зітхати. Небораки, На хмари дивлячись, здихають важче й важче! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 185); Карпо глянув на вози й важко здихнув (Нечуй-Левицький, II, 1956, 276); Прийде дівчина-голубка На мою могилу, Тихо сяде під калину, Здихне через силу (Павло Грабовський, I, 1959, 629);
//  по (об) кому, перен. Тужити, сумувати за ким-небудь. Спаде перша слізка, Здихнуть білі груди, По кім вдихнуть груди, Того вінок буде... (Степан Руданський, Тв., 1956, 49); Ніколи не заплачеш через мене, не здихнеш об мені (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 446).