ЗЕЛЕНІТИ, ію, ієш, недок.
1. тільки 3 ос. Набувати
зеленого кольору, ставати зеленим. Посходила тая
рута, В гаї зеленіє (Тарас Шевченко, II, 1953, 155); Трава надворі
вже потроху зеленіє (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 134); Весною на
полях зеленіли сходи, восени достигав урожай (Олесь Донченко,
IV, 1957, 273);
// Покриватися зеленню, рослинністю.
Тут [в Ялті] на осінь горлі починають зеленіти, бо сонце
вже не так їх випалює (Леся Українка, V, 1956, 199).
♦ В очах зеленіло (зеленіє), безос. див. око.
2. тільки 3 ос. Виділятися зеленим кольором з-поміж
чого-небудь, на чомусь. Родючий баштан жовтіє
динями, зеленіє кавунами (Марко Вовчок, I, 1955, 309); На взгір'ї
по косогорах червоніла та зеленіла покрівля невеликих
домів, неначе приліплених до гори (Нечуй-Левицький, II, 1956,
381); Плями тютюну зеленіли на тлі сірого каміння,
як здорові лишаї (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 284); В руках у діда
зеленіє чимала гранчаста пляшка з медом (Михайло Стельмах, I,
1962, 20);
// безос. Кликнули нас до покоїв. Увійшли. Аж
в очах нам замигтіло: і зеленіє, і червоніє, і біліє, і синіє...
чого там нема! (Марко Вовчок, I, 1955, 75);
// Бути зеленим,
у зелені. Дарма верба, що груш нема, — аби зеленіла!
(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 206); Над Стриєм усе літо зеленіли
Хомашині луки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 79); Зеленів
густий і безсмертний, навіть у снігу, плющ (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 359).
3. розм. Ставати блідим від недуги, страху, злості і т. ін. [Мотря:] Надивилися вволю одно другому в вічі? Ще хтось дивився та аж зеленів!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 26); Пан Жолкєвський жовтів і зеленів від злості, читавши того другого листа (Іван Ле, Наливайко, 1957, 190).