в означеннях
Тлумачення, значення слова «земля»:

ЗЕМЛЯ́, і, жін.

1. тільки одн. Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. І сонечко серед неба Опинилось-стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Тарас Шевченко, II, 1963, 337); Хай дітям нашим на потребу Ростуть могутні кораблі, Нехай розвідниками в небо Летять супутники Землі! (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 15);
//  Місце життя і діяльності людей. [Неофіт-раб:] Паненяті аж два щастя буде, одно тут, на землі, а друге в небі... (Леся Українка, II, 1951, 226); — Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі, — роздумував він (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 251);  * У порівняннях. Далеко, як небо від землі (Номис, 1864, № 7928).
Зостатися (зоставити) між небом і землею див. небо.

2. тільки одн. Верхній шар земної кори. Яка була мерзла земля, зараз уся порозтавала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 123); На всьому, на всьому борні їх печать, в ввді й під землею їх кості лежать (Володимир Сосюра, I, 1957, 447);
//  розм. Земляна поверхня, площина, по якій ходять. Брязнуло до землі намисто й розкотилось по куточках (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 30); Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю й лежали на ній (Олександр Довженко, І, 1958, 437).
Віддавати (віддати) тіло землі див. віддавати; Відриватися (відірватися) від землі див. відриватися 1; Врости в землю; Прикипіти (прирости) до землі — завмерти, застигнути на місці від сильних переживань, великої несподіванки і т. ін. В повітрі смужкою блиснула шабля, і жінка з переляку зіщулилась, вросла в землю (Михайло Стельмах, II, 1962, 185); — Марії нема. Може, пішла до дівчат... А може... я так і прикипів до землі, жахнувшись несподіваної думки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 143); Втоптати в землю див. втоптувати 1; Землі не доторкатися (доторкуватися) див. доторкатися; Земля горить під ногами див. горіти; Земля западається (запалася) див. западатися; Змітати (змести, стирати, стерти, зітерти і т. ін.) з лиця землі кого, що — знищувати кого-, що-небудь дощенту. Мужики зметуть з лиця землі все, що звалося панським (Дмитро Бедзик, Ост. вальс, 1959, 87); Земля пером (пухом) кому, над ким — вираз доброї пам'яті про померлого. Як помер наш батько, — нехай йому земля пером! — оставив нам дев'ять пар волів полових, хороших (Марко Вовчок, I, 1955, 37); Пухом тобі земля, моя мати, за те, що дала мені таку долю, яка в мене є (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 236); [Свирид:] Може, вже й померла [панна], то нехай над нею земля пером (Марко Кропивницький, V, 1959, 282); З-під землі (під землею) видирати (видерти виривати, вирвати, добувати, добути і т. ін.) — настирливо, заповзятливо діставати, роздобувати що-небудь, незважаючи ні на які труднощі. [Кирило:] Хіба такий [як Храпко] не одкопає [діла]? — ого! З-під землі видере, — бідовий (Панас Мирний, V, 1955, 141); — Заруба дістане [мотор]. То такий, що під землею вирве (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 421); Лягти (піти, іти і т. ін.) в (у) землю [живим, живою] — загинути, вмерти. Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю, В чужій домовині (Тарас Шевченко, I, 1963, 64); — Як згадаю про матіночку мою, жива б у землю пішла... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 452); [Не] клином земля зійшлася див. клин; Не чути землі під собою див. чути; Очима землю рити див. око; Понурити голову в землю; Потупити (опустити, втупити і т. ін.) очі (очиці) в (у) землю (до землі) — нахилившись від почуття сорому, незручності, ніяковості і т. ін., дивитися вниз. Понурив голову в землю отаман, соромлячись наготи своєї перед своїми ж козаками (Олександр Довженко, I, 1958, 250); Він замовк, потупив очі в землю (Панас Мирний, I, 1949, 276); Як я їй став закидати, що її полюбив, і очиці опустила у землю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 36); Пуп землі див. пуп; Сіль землі див. сіль; Топтати землю — бути живим, жити. Ще й досі топче землю Інокентій Гамалія, на старість бороду викохав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 21); Ударяти (ударити, кидати, кинути, бити і т. ін.) лихом об землю диб. лихо; Уклонятися (вклонятися, уклонитися і т. ін.) до землі кому — дуже низько кланятися кому-небудь, виявляючи особливу шану. Я бачив колгоспників, перед якими я внутрішньо шапку скидав і вклонявся їм до землі за гожість та благородство розуму (Олександр Довженко, III, 1960, 245); [Хоч] живцем лізь (лягай) у землю див. живцем; Як (мов, ніби і т. ін.) провалитися (піти) крізь землю — раптово, безслідно зникнути. — Люданський тільки що був тут і десь дівся, мов крізь землю провалився (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 485); — І коней не знайшли? — Ні, як крізь землю пішли всі семеро (Андрій Головко, II, 1957, 8); Як (наче, немов і т. ін.) вирости (виринути, уродитися і т. ін.) з-під (з) землі — раптово, несподівано з'явитися. Враз біля нас як з-під землі виріс стражник Чапля (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 32); Всі три хлопці з'явилися, як би з-під землі виринули (Лесь Мартович, Тв., 1954, 148); Скрізь по полю — ліворуч і праворуч — стояли гармати, гармати, гармати... Немов уродилися з землі (Олесь Гончар, III, 1959, 217).

3. тільки одн. Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Панас Мирний, IV, 1955, 255); Хто цей курган насипав і чим його насипали такий високий, шапками сюди зносили землю за давнім вояцьким звичаєм, чи шоломами, чи як? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 285).
Зрівняти (змішати) із землею — знищити. — Город! Город! — мимо волі Всі половці гомонять. — ..Що в нім, все позабираєм, А нарешті силу маєм Із землею все зрівнять! (Іван Франко, XIII, 1954, 371); Дьяконов, навалюючись на нього конем, з усього розмаху оперіщив його арапником.. Затоптав би конем, змішав би з землею, якби не стали на заваді оці [врангелівці] (Олесь Гончар, II, 1959, 278).

4. тільки одн. Суша (на відміну від водяного простору). Якийсь час пливли вони в тумані, поміж берегами, одірвані од землі й безпомічні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 355); Вгору піднісшись на хвилі високій, Глянув він пильно, і от — недалеко вже землю побачив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 107).

5. Ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька — нехай продає воли, землю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 16); — Слухав я панське, а думав про мужицьке і знаю одно: селянин без землі — це риба без води! (Михайло Стельмах, I, 1962, 373); Колись і в Обухівці шуміла революція: одібрали землі панські та в куркулів (Андрій Головко, II, 1957, 133);  * У порівняннях. Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля святая! (Номис, 1864, № 4562).

6. Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (Іван Котляревський, I, 1952, 214); Мій рідний край, моя земля велика-превелика! Є в ній степи, ліси, поля, моря, і гори, й ріки (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 5).
Велика Земля див. великий; За тридев'ять (за сім) земель — дуже далеко. Гостро пахло дощем, хоч, може, він випав десь за тридев'ять земель (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 152); Той пломінь у собі за сім земель поніс [батько] (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 3); Земля обітована див. обітований.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 557.

Коментарі (0)