ЗЕМЛЯ́, і, жін.
1. тільки одн. Третя по порядку від
Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї
осі і навколо Сонця. І сонечко серед неба Опинилось-стало,
Мов жених той молодую, Землю оглядало (Тарас Шевченко,
II, 1963, 337); Хай дітям нашим на потребу Ростуть
могутні кораблі, Нехай розвідниками в небо Летять
супутники Землі! (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959,
15);
// Місце життя і діяльності людей. [Неофіт-раб:]
Паненяті аж два щастя буде, одно тут, на землі,
а друге в небі... (Леся Українка, II, 1951, 226); — Я не знаю,
чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що
вся краса тут, на землі, — роздумував він (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 251); * У порівняннях. Далеко, як небо від землі (Номис,
1864, № 7928).
♦ Зостатися (зоставити) між небом і землею див.
небо.
2. тільки одн. Верхній шар земної кори. Яка була
мерзла земля, зараз уся порозтавала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
123); На всьому, на всьому борні їх печать, в воді й під
землею їх кості лежать (Володимир Сосюра, I, 1957, 447);
// розм.
Земляна поверхня, площина, по якій ходять. Брязнуло
до землі намисто й розкотилось по куточках (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 30); Дерева посхилялись під вагою плодів,
і плоди падали на землю й лежали на ній (Олександр Довженко, I,
1958, 437).
♦ Віддавати (віддати) тіло землі див. віддавати;
Відриватися (відірватися) від землі див. відриватися 1;
Врости в землю; Прикипіти (прирости) до землі —
завмерти, застигнути на місці від сильних переживань,
великої несподіванки і т. ін. В повітрі смужкою блиснула
шабля, і жінка з переляку зіщулилась, вросла в землю
(Михайло Стельмах, II, 1962, 185); — Марії нема. Може, пішла
до дівчат... А може... я так і прикипів до землі,
жахнувшись несподіваної думки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 143);
Втоптати в землю див. втоптувати 1; Землі не доторкатися
(доторкуватися) див. доторкатися; Земля горить під
ногами див. горіти; Земля западається (запалася) див.
западатися; Змітати (змести, стирати, стерти, зітерти
і т. ін.) з лиця землі кого, що — знищувати кого-,
що-небудь дощенту. Мужики зметуть з лиця землі все,
що звалося панським (Дмитро Бедзик, Ост. вальс, 1959, 87);
Земля пером (пухом) кому, над ким — вираз доброї
пам'яті про померлого. Як помер наш батько, — нехай
йому земля пером! — оставив нам дев'ять пар волів
полових, хороших (Марко Вовчок, I, 1955, 37); Пухом тобі
земля, моя мати, за те, що дала мені таку долю, яка
в мене є (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 236); [Свирид:]
Може, вже й померла [панна], то нехай над нею земля
пером (Марко Кропивницький, V, 1959, 282); З-під землі (під землею)
видирати (видерти виривати, вирвати, добувати,
добути і т. ін.) — настирливо, заповзятливо діставати,
роздобувати що-небудь, незважаючи ні на які труднощі.
[Кирило:] Хіба такий [як Храпко] не одкопає
[діла]? — ого! З-під землі видере, — бідовий (Панас Мирний,
V, 1955, 141); — Заруба дістане [мотор]. То такий, що
під землею вирве (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 421);
Лягти (піти, іти і т. ін.) в (у) землю [живим, живою] —
загинути, вмерти. Нехай ще раз усміхнеться Серце на
чужині, Поки ляже в чужу землю, В чужій домовині
(Тарас Шевченко, I, 1963, 64); — Як згадаю про матіночку мою,
жива б у землю пішла... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 452); [Не]
клином земля зійшлася див. клин; Не чути землі під
собою див. чути; Очима землю рити див. око; Понурити
голову в землю; Потупити (опустити, втупити і т. ін.)
очі (очиці) в (у) землю (до землі) — нахилившись від
почуття сорому, незручності, ніяковості і т. ін.,
дивитися вниз. Понурив голову в землю отаман, соромлячись
наготи своєї перед своїми ж козаками (Олександр Довженко, I, 1958,
250); Він замовк, потупив очі в землю (Панас Мирний, I, 1949,
276); Як я їй став закидати, що її полюбив, і очиці
опустила у землю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 36); Пуп землі
див. пуп; Сіль землі див. сіль; Топтати землю —
бути живим, жити. Ще й досі топче землю Інокентій
Гамалія, на старість бороду викохав (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 21); Ударяти (ударити, кидати, кинути, бити
і т. ін.) лихом об землю диб. лихо; Уклонятися
(вклонятися, уклонитися і т. ін.) до землі кому —
дуже низько кланятися кому-небудь, виявляючи
особливу шану. Я бачив колгоспників, перед якими я
внутрішньо шапку скидав і вклонявся їм до землі
за гожість та благородство розуму (Олександр Довженко, III, 1960,
245); [Хоч] живцем лізь (лягай) у землю див.
живцем; Як (мов, ніби і т. ін.) провалитися (піти) крізь
землю — раптово, безслідно зникнути. — Люданський
тільки що був тут і десь дівся, мов крізь
землю провалився (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 485); — І
коней не знайшли? — Ні, як крізь землю пішли всі семеро
(Андрій Головко, II, 1957, 8); Як (наче, немов і т. ін.) вирости
(виринути, уродитися і т. ін.) з-під (з) землі — раптово,
несподівано з'явитися. Враз біля нас як з-під землі виріс
стражник Чапля (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 32); Всі
три хлопці з'явилися, як би з-під землі виринули (Лесь Мартович,
Тв., 1954, 148); Скрізь по полю — ліворуч і праворуч —
стояли гармати, гармати, гармати... Немов уродилися
з землі (Олесь Гончар, III, 1959, 217).
3. тільки одн. Речовина темно-бурого кольору, що
входить до складу земної кори. Той хліб, що їли люди,
був випечений з усякої всячини: там була й полова з
остюками, і земля з куколем та горошком (Панас Мирний, IV, 1955,
255); Хто цей курган насипав і чим його насипали такий
високий, шапками сюди зносили землю за давнім вояцьким
звичаєм, чи шоломами, чи як? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 285).
♦ Зрівняти (змішати) із землею — знищити. — Город!
Город! — мимо волі Всі половці гомонять. — ..Що в нім,
все позабираєм, А нарешті силу маєм Із землею все
зрівнять! (Іван Франко, XIII, 1954, 371); Дьяконов, навалюючись
на нього конем, з усього розмаху оперіщив його арапником..
Затоптав би конем, змішав би з землею, якби не
стали на заваді оці [врангелівці] (Олесь Гончар, II, 1959, 278).
4. тільки одн. Суша (на відміну від водяного простору). Якийсь час пливли вони в тумані, поміж берегами, одірвані од землі й безпомічні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 355); Вгору піднісшись на хвилі високій, Глянув він пильно, і от — недалеко вже землю побачив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 107).
5. Ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька — нехай продає воли, землю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 16); — Слухав я панське, а думав про мужицьке і знаю одно: селянин без землі — це риба без води! (Михайло Стельмах, I, 1962, 373); Колись і в Обухівці шуміла революція: одібрали землі панські та в куркулів (Андрій Головко, II, 1957, 133); * У порівняннях. Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля святая! (Номис, 1864, № 4562).
6. Країна, край, держава. Еней в чужих землях
блукає, Дружину в поміч набирає (Іван Котляревський, I, 1952, 214);
Мій рідний край, моя земля велика-превелика! Є в ній
степи, ліси, поля, моря, і гори, й ріки (Наталя Забіла, Одна
сім'я, 1950, 5).
♦ Велика Земля див. великий; За тридев'ять (за сім)
земель — дуже далеко. Гостро пахло дощем, хоч, може,
він випав десь за тридев'ять земель (Любомир Дмитерко, Наречена,
1959, 152); Той пломінь у собі за сім земель поніс [батько]
(Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 3); Земля обітована див.
обітований.