ЗГА́ДКА, и, жін.
1. Відтворення в пам'яті, свідомості
подій, обставин, образів і т. ін. минулого, відновлення
уявлень про кого-, що-небудь; згадування. Серпом
черкнула її по серцю згадка про напасливого парубка
(Панас Мирний, IV, 1955, 152); Згадка про Анатолія повернула
всі думки Марії на сина (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 20);
// Те, що лишилося, збереглося в пам'яті; спогад. Лиш
кетяги калини на вікні Сумною згадкою лишилися мені
(Любов Забашта, Вибр., 1958, 29); Скільки згадок зв'язано
з тим краєм, Він мені як щирий друг і брат (Микола Нагнибіда,
Вибр., 1957, 289).
На згадку: а) щоб пам'ятати, не забувати про кого-,
що-небудь. В двадцятім віці сорок третій рік Тут
[над Дніпром] прогримів і залишив на згадку Те, що
святинею засяє віддалік Тобі, багатий славою нащадку
(Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 13); б) згадавши кого-,
що-небудь. На згадку про діда Остап почув щось тепле
у грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 339).
2. Побіжне називання кого-, чого-небудь, коротке повідомлення, зауваження про когось, щось. — Слово надається від фракції більшовиків Кузнецову. І знову, як не раз уже за ці кілька хвилин, при самій згадці імені Кузнецова в залі знявся шумок, приглушений гомін (Андрій Головко, II, 1957, 545); З 946 р. до 1214 р. в літописах в 38 згадок про Вишгород (Вісник АН УРСР, 8, 1949, 40).